V

Коли в горили минула буря спокуси розірвати нас із Лексою на шматки, ми вийшли з підземного храму досить-таки благополучно. Відчуття щастя, що огортало мене, не покидало.... адже поруч стоїть вона! Моя рука благополучно зафіксована тугою пов'язкою, яку Командувачка витягла зі свого рукава. Тепер її верхній одяг нагадує напівфутболку. І мені від цього трохи смішно. Вона подбала про мене. Як дбала про Кларк у серіалі....

— Нам треба знайти вашого коня! — порушила тишу я, все ще трохи насторожено прислухаючись до всього довкола.

— Думаю, він в таборі!

— Чому ви завжди такі спокійні до будь-яких подій, що відбуваються?

Я дійсно хотіла дізнатися той зв'язувальний ланцюжок Лекси, який вона визначає як «почуття» і «обов'язок».

— Напевно тому, що я народжена бути Командувачкою! «Найтбліди» володіють неймовірною витримкою та вмінням виживати в будь-яких умовах. Це мій рок, і цей тягар дається мені з успіхом!

Лекса відповідала рівно й упевнено. Я просто йшла за нею.

— Хіба ваш народ так швидко прийняв тебе? Так із упевненістю визначив, що молода дівчисько 12 років, яка взяла на свої плечі управління кланами, зможе бути справжньою Командувачкою?

Хеда різко розвернулася до мене, а я в ступорі зупинилася. Очі в очі.

— Безсумнівно! — визначила вона, затягуючи мене у свій пронизливий погляд. Господи, якими ж чарами володіє ця дівчина? Я нервово видихнула, але продовжила:

— Тоді чому ви зрадите Кларк «із небесних людей»?....

Я знала, що ці слова рівноцінно нічого не прояснять для Лекси, але я з упевненістю можу сказати — вона сильно здивувалася.

— Я не зраджу її! ....Гроза й блискавка в її очах.

— Ви підете штурмом на гору Везер і в останній момент укладете угоду з володарем того архіпелагу! Небесні люди будуть зраджені вами, і Кларк також!

— Ти не розумієш, про що говориш! — рвонула до мене Лекса, а її губи неприємно вигнулися в емоціях ненависті.

— Коли я дивилася.... коли я відчувала, як надламується її віра до вас.... у той момент для мене теж усе втратило сенс! Лексо — ви чудовий воїн і стратег! Але ви геть не вмієте сконструювати правильне рішення, не завдавши іншим болю, ви....

Мою промову обірвав дуже сильний удар у щелепу. Я похитнулася, схопившись за уражене місце. Дівчина навпроти стояла, стиснувши кулаки, і її бездоганні губи витягнулися в тонку лінію. Роздуті ніздрі та палаючі очі виражали злість і недовіру. Я розуміла, що зараз ці слова були зайвими. Але через 24 години все станеться. І я не хочу ще раз побачити «наживо», як моя улюблена Командувачка крає серце мені й тим, до кого я так сильно припала душею.... Мене просто розривало на шматки зараз....

— Зупинися, інакше...

— Хедо, просто будьте обережні у своїх рішеннях!

У роті металевий присмак крові — мабуть, губа розбита. Все одно. Ще раз кинувши погляд на крижану брилу навпроти мене, я просто пішла. Не повертаючись. Просто пішла....

Цієї ночі мені довелося ночувати під крислатою ялиною, яка тулилася біля підніжжя старих сосен. Зорі були тихими й яскравими. Жоден вечірній звір не сповістив мене про свою зверхню присутність, і я просто лежала тілом на прохолодному моху, відчуваючи слабкий ноючий біль у руці.

Кітель не дуже зігрівав, тому я просто підклала його собі під голову замість подушки. Повітря тут дуже чисте й свіже. Я згадала чомусь своє дитинство.....

Щасливі були часи! Не було розкошів, але була щира, людська любов! Користі й лицемірства ми не знали. Та де там! Наївні й довірливі!..

Наскільки пам'ятаю, подруг у мене було мало, зате я дуже любила дружити з хлопцями. Хлопці так само грали з нами в «дочки-матері», але вони, звісно, були «татами» або «розбійниками». Напевно, саме сила тяжіння до тоталітаризму, верховенства, автономізації себе й привела моє відчуття до того, ким я зараз є.... ось такою.....

Що ж таке для мене любов...? Оце знайшла чим зайнятися, дивлячись на прекрасне «сотнівське» небо.... І ось зараз.... та крайня зоря.... яка праворуч від місяця..... це Лекса.... прекрасна й кохана Лекса..... і я кажу тобі зараз..... Мабуть, тільки тепер, уперше за весь пройдений шлях я усвідомила, наскільки глибокими й пронизливими можуть бути почуття, що охоплюють мене. Варто лише уявити тебе, і емоції заповнюють усе довкола. Ти розбудила ніжність і пристрасть, що дрімали, ти перевернула мої звичні відчуття світу. Я абсолютно зачарована й без тями закохана..... але справжній Хеді я ніколи, ніколи такого не скажу, тому що вона позбавить мене життя.... якщо не своїм мечем... то поглядом....

Уранці я знайшла гірський струмок і, умившись у ньому, побрела далі. Насправді я навіть уяви не мала, що мені робити далі.... я не знаю, як мені вибратися звідси.... що на мене чекає за цими крислатими кущами й деревами.... не знаю, може, наступної секунди мене хтось вб'є або, того гірше, засмажить і з'їсть....

У цей момент, упевнена, Белламі Блейк відключає механічне постачання отруйних речовин у величезних насосах гори Везер, а Лекса й Кларк.... у наметі....

Я не хочу про це думати, не зараз....

Удень мені пощастило підстрілити худорлявого зайця. Він, мабуть, був старий і неповороткий, бо зовсім уже ліниво рухався місцевістю. Сірників не було, тому я розбила кілька гільз, від'єднавши їх від кулі, і висипала пороховий заряд на суху суміш гілок, моху та шишок. Потім оглушливо «підпалила» все це діло з подарованого мені пістолета. Заєць був не зовсім смачним, але поживним. Сподіваюся, більше горил чи великих вовків у цій місцевості я не зустріну.

Увечері сюжет мого життя тут повторився. Така ж ялина, все те ж сіре небо й трохи сире повітря....

Наступного ранку все змінилося....

Поки я готувала куріпку, мене хтось штовхнув у плече ззаду...

Швидко роззирнувшись, я побачила.... Роана! Роан? Ті величні шрами на його обличчі й зіниці, немов у койота... Він повільно ковзнув очима по моєму одягу й трохи довше затримався на моєму обличчі....