Спогади

     Дні минали за відчайдушними спробами відремонтувати пристрій, проте Крісу ніяк не вдавалося ввімкнути його, як і не вдавалося забути про цю жінку. Евелін приходила до нього у снах, у яких він бачив себе і білявку серед розкоші та багатства. Розбитий екран так само продовжував лежати на столі, постійно нагадуючи чоловікові про втрачену можливість. 
    Несподівано зі спальні почувся скрип і Кріс поклавши протеїнову жижу на завалений схемами стіл, пішов до кімнати. Він був впевнений, що це бігають пацюки, тому стрімко зайшов туди. На неохайно застеленому ліжку лежала Евелін, яка виглядала як той янгол, що спустився з небес. Її біле легке плаття, немов світилося у темряві ночі. Електричний струм різко пробрав все його тіло, а в думках запанував повний хаос, з яким він ніяк не міг впоратися. Чоловік жадав зустрічі з незнайомкою, проте він не вмів і не знав, як говорити з жінками.
    – Кажи, що тобі треба від мене або забирайся під три чорти…
    – Певно ти зовсім нічого не памʼятаєш, Крісе.
    – О, я памʼятаю сповнене злиднів життя, де було до біса всякого гівна.   
    – Ти так змінився. Раніше ти б ніколи так не спілкувався зі мною. 
    – Що ти верзеш… Я ще досі розплачуюсь за ці кляті модернізації, а все інше йде на це гниле помешкання. Коли ж ті паскудні вежі вже спалять один одного, – виривається у нього в голос.
    Евелін повільно встала з ліжка та, ефектно хитаючи стегнами, підійшла до Кріса. Запах парфумів прорізав ніс та окутав все, що було навколо чоловіка. Ноги поступово ставали ватними й від хвилювання тіло починало тремтіти. Він ніколи не бував так близько до справжньої жінки, як зараз. “Дідько, вона прям ось тут, я не можу контролювати своє кляте тіло”. Спокусливий погляд Евелін зазирав все глибше і глибше у його душу, а її ультрафіолетові стрілки поблискували у блідому світлі кімнати. Жінка торкалася металевої руки ніжними пальцями. “Навіть крізь метал вони такі мʼякі”, – подумки підкреслював він. Кріс безповоротно втрачав контроль над розумом та тілом, він розумів, що жадає Евелін, проте не розумів чому. Їх губи зійшлися у пристрасному поцілунку, і кожна клітина наповнювалася теплом із середини.
     Інтимний момент пари перервався яскравим світлом, що проникло у вікно, крізь темний покров ночі. Потужний ліхтар опромінював пару з голови до ніг, злякавшись покарання, Кріс швидким рухом відштовхнув Евелін. Його не сильно переймало її життя. Він наспіх вибіг з квартири та через чорний хід вислизнув на вулицю. Кріс обережно крокував у темряві та думав лише про одне: “Бісова дівка… Навіщо вона зробила моє нестерпне життя ще більш гидотним”.    
     Старий склад вже за рогом і там він зможе перевести дух та обдумати все, що сталось. “Повертатись назад у діру не можна, треба почекати поки галас вщухне”, – розмірковував він. Кріс зайшов всередину будівля, де відшукав самий безпечний кут. Ліхтарі поліціянтів довго мерехтіли за забитими вікнами складу, проте біля третьої ночі роботи втратили зацікавленість та розійшлися на звичайне патрулювання. Чоловік без сил поринув у сон.    
      Сильний удар у плече розбудив Кріса та він перелякано підірвався з нагрітого місця. Перед ним було знайоме обличчя, яке так сильно дратувало його останні тижні. 
      – Ну що, друже, доплигався? – промовив Джек, посміхаючись металевими зубами. 
      – От лайно. Я з першої секунди знав, що ти працюєш на цих покидьків. Надто дивним гівнюком ти здавався. 
      Слова Кріса завела Джека і той почав голосно сміятись, зовсім не переймаючись за безпеку.  
      – Тож на яких покидьків я працюю, Крісе?
      – Ну звісно на цих покидьків-поліціянтів. Мене знову відішлють у виправний центр до сраних наркоманів? Чи мене кулю в лоба подарують?
      – Та ти ж наче не серйозне порушення уткнув. Легше, приятелю… Тебе ніхто не хоче вбити, ну принаймні поки що, – жартував сусід.
      – То що ти у біса хочеш? Ти що з тією дівкою у змові?
      – Ха, Кріс. Ти завжди здавався мені надто серйозним. Особливо, коли ми працювали у вежі.
      – Що ти верзеш, Джек? Якій вежі?
      – Ти добре попрацював зі зміною особистості, Крісе… Хоча…. Ти нарешті перестав ховати своє гівняне нутро.
      Джек розвів руки в боки та ліниво потягнувся. Галас, який утворився від сильного дощу, відвернув його увагу та кілька хвилин він дивився на металевий дах будівлі. Чоловік не намагався приховати своєї ейфорії, а передчуття перемоги застигло на його сухих губах. Іронія, з якою він посміхався, зі сторони нагадувала внутрішній діалог божевільного. Кріс продовжував споглядати за сусідом, проте він не знає, що навіть думати на рахунок почутого. 
     – Знаєш, приятелю…Навіть цей склад… Тут наші з тобою роботи проводили дослідження на аномальних людях. Ти змінив свою особистість, але ти все одно залишився привʼязаним до минулого.
     – Змінив особистість? Що ти верзеш? 
     – Крісе, ти той, хто змінив цей світ. Змусивши всіх страждати…
     – Та я страждав все своє життя, виродку. У мене досі кредит на всі ці кляті частини тіла.
     Сусід почав сміятися, його сміх став все голоснішим та голоснішим, від чого він взявся за живіт, та через сильний регіт на очах почали проступати сльози. 
     – Ти що у біса робиш? Мене шукають, а ти зараз розкриєш всім роботам мою схованку, – він схопив його металевими руками.
     – О, Крісе, ти ж сам зробив право рівності перед законом для всіх. Ти відчував себе Богом цього світу. Богом, якого ти так не любив у тій сусідній вежі. Релігійну секту ти ненавидів всім серцем, а вони лише боролися із технічним прогресом твоїх інновацій.
     – Якого?!
     – Той самий Бог, що заради вигоди покалічив життя всіх. Знаєш, навіть своє особисте. У тебе не було жалю ні до кого. Та я не розумію одного. Навіщо ти сховався, Крісе? Невже ти так злякався за своє життя, що був готовий жити серед пацюків, а не серед людей?
     Кріс підійшов ближче до Джека. Він намагався зрозуміти почуті слова. “Якого дідька він несе? Я зробив цю програму з утворення пар? - крутилися питання в його голові. – Я тільки вчора ненавидів того виродка, котрий це зробив. Як у біса це взагалі можливо? -  гадав він, поки Джек прочищав металеві зуби. - Проміняти життя у верхньому місті з нормальною їжею, умовами й чистим волоссям, на все це лайно”.
     – То ти говориш, що я працював з тобою у вежі?
     – Ага, ти голова цієї корпорації… Два місяці тому зненацька пропав і багато хто розшукував тебе, але пошуки затягнулись. Ніхто не очікував знайти самого Кріса Лока у такій помийній ямі. 
     – Я нічого не памʼятаю… 
     – Саме ти розробив цю кляту програму з розподіленням пар. Саме через тебе ніхто не може навіть звичайним сексом за бажанням займатись. Колись давно ти думав, що це допоможе зупинити аномалії, що почались після пʼятої світової. Навіть еліта не мала вибору. Саме ТИ задовільняв своє довбане ЕГО. Але потім ТИ почав шукати наживу, збільшення обертів кібернізації, і програма розподілення пар змінила своє початкове значення…
     – Змінила значення? – перепитав Кріс, проте скрип підлоги відвернув його увагу від сусіда.
     У смузі світла зʼявилася Евелін, порошинки кружляють над її головою та мерехтіли у відблисках неонових ліхтарів. Її охайне світле волосся було заплетене, а сама вона вдягнула довгу чорну сукню із білими вставками. У руках жінки був такий самий екран, як той, що напередодні подарував Джек. Різким рухом Евелін витягнула пістолет з-під подолу та направила його у бік. Здавалося все навколо завмерло в тиші, а Кріс навіть зажмурив очі та затримав дихання. “Я кинув цю кляту дівку там і певно зараз вона прийшла помститись мені”, – майнула думка поміж гуркоту власного серця. У цю ж секунду почувся постріл, який потрапив у ціль. На підлогу впало тіло чоловіка, а з його рота почала витікати кров, зіниці повільно згасали.