Клуб

     Ховаючи обличчя від сильного вітру, Кріс швидко йшов вулицями брудних кварталів. Йому час від часу зустрічалися місцеві наркомани, які торгували дозами штучного серотоніну, а інші мешканці вулиць гетто могли вводити собі ще куди гірші неотропи. Надія на здорове майбутнє, що ледь світилася на зламаних голограмах та мерехтіла на пошарпаних стінах, давно нікого не цікавила, і тому все поросло сотнями неонових графіті. Двоє роботів-поліціянтів, що стояли на іншому боці вулиці, голосно допитували хлопця. “Треба швидше йти кудись, щоб не натрапити на патруль”, – наспіх вирішив він. Кріс повернув на сусідню дорогу, де лише клуб сяяв рожевим заревом. 
     Ультрафіолетові зображення на фасаді нагадали про невтомне бажання поїсти, від чого він схопився за живіт. Аби його не впізнали, Кріс опустив обличчя та повільно проходив далі у середину. Голосна техно музика закладала вуха, а люди та кіборги рухалися в уповільненому режимі, ніби під наркотиками. Цей клуб мав кепський вигляд, але шукати спокійного містечка у гетто немає сенсу. У кутку були столики, та побачивши вільний, Кріс швидко зайняв його. Жінка-кіборг угледіла нового відвідувача та непомітно підкралася до нього. “Та йди вже під три чорти, лярво”, – не піднімаючи очей, подумав він. З незадоволеною гримасою вона покрокувала далі, цей гість не з тих, хто прийшов розважатись.
     Кріс провів пальцем по металевій поверхні столу, щоб замовити дешеву білкову масу та коктейль “Забуття”. Офіціантка, жуючи жуйку, не поспішаючи йшла до нього. На руках жінки виднілися свіжі сліди від побоїв, а сама вона не виражала ніяких емоцій. Офіціантка жбурнула тацю і та з грюкотом впала на стіл. Кріс, не піднімаючи очей, переказав гроші та лише тоді вона усміхнулася і сказала:
    – Гарного вечора, пане!
    Наспіх проковтнувши вечерю, Кріс продовжив роздивлятися місце зі свого куточка. “Цей збоченець Джек точно постійний клієнт цього кубла”, – міркував він, оглядаючи дивно розмальованих кіборгів. Крісу доводилось бувати в місцях і по гірше цього клубу, тому вже нічого не дивувало його.
     На танцмайданчику зʼявився кольоровий дим, але зненацька Кріс помітив знайому вапну волосся, що рухалася в такт музики. Жінка танцювала спиною до нього, тому ніяк не вдавалося розгледіти її обличчя, єдине, що він встиг запамʼятати з коротенької зустрічі. Здалеку фігура незнайомки виглядала бездоганною, а приталений одяг ідеально підкреслював всі лінії тіла. 
     – Невже це вона…– Залишивши рване крісло та не допивши свій коктейль, він поспішив у бік танцмайданчика. 
     Молодь, яка щільно заповнювала клуб, не давала Крісу вільно рухатись. Сильною рукою він розпихував натовп, аби наблизитися до неї. Жінка з величезними силіконовими губами та грудьми, яка проходила повз, різко зупинила його.
     – Ти кудись поспішаєш, дорогенький? Може треба покликати допомогу?
    Відсахнувшись від величезних цицьок, Кріс за секунду прийшов до тями й впевнено відповів жінці: 
    – Я йшов додому, дурепо. 
    – Який нахаба, та йди собі, – сказала вона та поправила рожеву перуку.  
     Біля виходу цілувалися пари людей та машин, від чого Кріс в останній раз розвернувся до натовпу. Він фокусував око на кожному обличчі, в надії знайти знайомі риси, проте білявки ніде не було. “Може це все моя клята уява і вона мені примарилась”, – крутилось у думках чоловіка. Він сильно стиснув кулаки, намагаючись вгамувати злість, що наростала, але врешті-решт зірвався новою порцією лайки: 
     –  Якого дідька! – кричав він на вулиці. – Ну якого сраного дідька ця клята шльондра взялась переді мною! - втративши контроль, Кріс штовхнув ногою заповнений смітник біля входу і той перевернувся. 
     Холодний порив вітру обдував тіло та після затхлої атмосфери клубу це допомагало заспокоїтись. Темні вулиці гетто погано освітлювалися, а тьмяні рекламні вивіски вже давно ніхто не ремонтував. Шляхом додому Крісу зустрічалися розграбовані крамниці, а вигляд нижнього міста на тлі яскравих вулиць вищих кварталів нагадував старі картини сюрреалістів.
     У будинку Кріса темно та лише вікно Джека мало бліде сяйво. Набридливий сусід, незрозуміло чому, зайняв квартиру поряд із ним, хоча всі інші помешкання були вільними. Він сповільнився та подивився назад на вежі, що виглядали сьогодні яскравішими ніж зазвичай. 
    – Кому здалися ваші бісові яйцеклітини, недоумки. Цей світ вже вмер, – вигукнув він та плюнув у бік верхнього світу.
    Кріс плюхнувся взутим у ліжко та вперше за багато тижнів він лежав у спальні, але це не допомагало заснути. Янгольське обличчя незнайомки стояло перед відкритими очима, а уява домальовувала не тільки його.... “Чому ця дівка звʼязалась зі мною?Що їй у біса треба?Чому я постійно думаю про неї?Прокляття”, - заважали відпочивати навʼязливі думки. На спині місцями проступив піт, а сам він легенько тремтів, постійно стискаючи щось між ногами. Не дивлячись на паскудне існування, Кріс не хотів потрапити у халепу через жінку, але і забути її йому не вдавалось.
     Механічні руки мимоволі нагадали про важку працю та чисельні кредити, які доводилось брати на нові модернізації. Суспільство не жаліло навіть дітей-сиріт, таких як Кріс. Він почував себе надто самотньо будь-де, але у спальні особливо, тому чоловік встав з ліжка та поплівся до дивану, де сон швидко наздогнав його.