Люба подруга

У мене є щирі друзі в рідному селі, однак справді спорідненою душею я вважаю дівчину, яка до знайомства зі мною про Стедмицю нічого й не чула. Моя люба Ена... В цій дівчині було стільки світлого і хорошого! Воно завжди дивувало і притягувало мене. 
Наша дружба – історія протилежностей. Ми не слухали однакової музики, не читали тих самих авторів, не любили одних і тих же фільмів. Нам подобались різні хлопці, ми жили різними мріями і йшли до різних цілей різними шляхами.
Не маючи нічого спільного, ми раптом стрілись. Мабуть, примха мойр, яким захотілось поплутати нитки наших доль. Але я пробачаю їм їхні пустощі, бо насправді вважаю дружбу з Еною найкращим подарунком у житті.

Я сумую за Боженою. Дивлячись на її фото, котре кілька днів тому обманом витягла в нашого колишнього керівника, відчуваю, що спогади про минуле викликають в грудях якесь неприємне відчуття. Дивно... Останнім часом я полюбляла плавати в них.
Зітхнувши, я кладу фото подруги на коробку, з якої воно вилетіло. Я не планувала брати його до свого нового будинку. Не можна, шоб його хтось побачив. Пошарудівши в кишенях, витягаю запальничку.  Видобувши маленький вогник, я, не роздумуючи, підношу до фото полум’яно-синюватого язичка. Пожовклий кутик займається відразу.
Палите речові докази?
Я не лякаюсь. Жоден м'яз на моєму обличчі не сіпається, хоч Яша (як завжди!) з'являється несподівано.
Це – нікчемні залишки минулого… – відповідаю, не відриваючи погляду від палаючого фото.
Якби ж і минулого можна було так легко позбутись! – іронізує Яків.
І це зробити легко. Просто люди надто бояться невідомості і невизначеності, а тому не наважуються.
А ви не боїтесь, раз палите фото?
Боюсь. Тому палю тільки фото, а не стираю образи з пам'яті… 
Фото Ени майже згоріло. Лишився тільки клаптик, який тримають мої пальці. Я кілька разів махаю ним у повітрі і, коли від клаптя в’ється тільки тонка нитка безпечного диму, викидаю його геть. 

Вперше Ена закохалась у шістнадцять років. Ми тоді вчились на другому курсі медичного коледжу і знімали одну квартиру на двох.
Я  не сприймала її захоплення всерйоз. Скільки іще таких «кохань» чекає на нас у житті? Потрібно зосереджуватись на навчанні, а не задурювати голову дурницями. Тим більше, що проблеми з навчанням були у мене завжди.
Андрія Ена зустріла в одному з клубів. Хлопець відверто сумував серед купки таких само незнайомих юнаків, аж допоки не знайшов поглядом Божену. Щось між ними відбулось в той момент і Андрій відразу запросив Ену на танець. Протягом вечора вони танцювали ще тричі. Не розмовляли. Ена бачила в цьому щось дуже романтичне і зворушливе: вони, буцімто, були так заворожені одне одним, що не могли мовити й слова. Я в глибині душі вважала, що той Андрій просто не тямив, як спілкуватися з дівчатами, але про свої припущення, звісно, мовчала.
 Мала? – прошепелявив кавалер, коли стрілки годинника підбирались до другої ночі і неповнолітній Ені вже давно треба було сопіти під ковдрою.
Я – Божена… 
Ага! Я того… Може підвезти тебе додому? А то знаєш… всілякі по вулицях ходять!
Якби я, а не Ена, зустріла того Андрія посеред вулиці вночі, теж би так подумала. А от Боженка  у відповідь тільки розцвіла і, раптово втративши дар мови, швидко кивнула. 
Андрій не розповідав смішних історій, не знав анекдотів і дорогою до дому Божени тільки те й робив, що мовчки крутив кермо. Подрузі здавалось, що їхня нагла зустріч просто вибила його з колії.
Хіба хлопець не повинен говорити? Він повинен тебе зацікавлювати! – переконувала я сотню разів, остаточно переконавшись, що той Андрій і мізинця Ениного не вартий.
А він і зацікавив! – так само всоте заперечувала Ена. – Такий красень! Натко, ти б його тільки бачила! І пристойний! Хіба я теперішніх хлопців не знаю? Інший відразу б натякнув на близькість! А мій Андрійко дбав, аби я добре дісталась додому! Він такий дбайливий!
Божена лягала на ліжко, притискала подушку до грудей і замріяно дивилася в стелю. Я ледве стримувалась, щоб не покрутити пальцем біля скроні і йшла на кухню готувати. Коли я нервувала, то завжди кидалась в кулінарію. 
Божена витримувала на самоті лише кілька хвилин, а потім бігла слідом.
Він так класно цілується! – замріяно вигукувала Ена, заставши мене за розмішуванням картоплі, що смажилась.
Я ледь не перевернула сковорідку! – невдоволено скаржилась я. – І цілував він тебе тільки раз. Що ти там могла зрозуміти?
Святий Петро!! Я думаю, ти мені заздриш! Ти ж іще ні з ким не цілувалась!
Довго думала? – невдоволено пробурмотіла я. – Перейматись мені більше нічим! І я цілувалась з Арсеном! 
Але Ена вже дійшла висновку і розумних доводів не сприймала:
Твій Арсен не рахується! Я ж говорю про справжній поцілунок!.. Точно! Я тут ношусь зі своїм Андрієм, а у тебе ж нікого нема. Наточко, це ж так класно бути закоханою і цілуватись! Я знайду тобі когось!
Не треба мені нікого знаходити! – сердилась я. – У мене є хлопець!
Хіба це хлопець? Як принць з Тридев'ятого царства! Святий Петро, ти хоч пам’ятаєш, як він виглядає? 
Ми, може, й давно бачились, але це не має значення! Арсен освідчився мені! – махала я ложкою в повітрі. – І ми призначили дату весілля!
Не сміши! Він – не для тебе. Я знаю! Твій так званий наречений тобі не підходить! Я знайду іншого!
І Божена мчалась до кімнати планувати моє щастя. Я вечеряла на самоті, знала – їй зараз не до картоплі. Ена занадто схвильована. 
І тільки вночі, коли  я зручно вмощувалась під ковдрою, до мене линув її збуджений шепіт:
Ми під'їхали до мого будинку. Вийшли з авто. Стали під ясеном... У нас велетенський ясен на подвір'ї! Я не знала, що мені робити – йти до будинку чи залишитись? Андрій теж нічого не говорив. Я подумала, що на більше сподіватись не варто, і вже було рушила. Аж тут він схопив мене за руку. Тільки так… бережно! За долоню. І підійшов впритул. Дихав мені просто в лице. Наточко, його дихання відтіняло тонким запахом  дорогих сигарет! І я… я не могла піти! Мені було цікаво! Мені було настільки цікаво, що я сама поцілувала його!
Тобі здається. – спросоння бурмотіла я. – Певна, ти б ніколи не накинулась на хлопця.
Я теж колись так думала, Наточко. Та, виявляється, я - занадто пристрасна натура. І І ще… поцілуватись вперше в шістнадцять років… Хіба це не пізно, Нато?
Не пізно. – переверталась я з боку на бік.
Це було… Було! – Ена шумно зітхала. – Якось незвично  було... Навіть не можу сказати – приємно чи ні? Мені ж бо порівнювати ні з чим! Але я рада, що це сталось. Дуже рада.
Не хвилюйся. Іще порівняєш, - позіхала я.
Ні, що ти! – Боженка аж сідала на ліжку. – Я не буду більше ні з ким цілуватись, окрім Андрія. Я не можу його зрадити! Здається, я його кохаю…
Ена ще довго сиділа в темряві. Я ж заснула, так і не дочекавшись, доки вона вляжеться. 
Тої ночі мені снився довгий пристрасний поцілунок під ясеном. Але, коли хлопець відірвався від дівчини, я раптом впізнала в ній себе. Хлопець віддалявся, а я залишалась на самоті, не в змозі покликати його назад. Ясен шумів над головою, розганяючи верхівкою темні нічні хмари. Вітер шаленів, а я не мала жодного прихистку. Постать хлопця зникала в імлі. Моє тіло охоплював невимовний смуток - як він міг залишити мене в такому жахливому місці на самоті? Хіба він не відчував, що мені погано? 
Він не відчував…