4. Підготовка

На світанку місто було майже живим — ледь-ледь. Сіре, сонне, порожнє. Десь за дахами гуділи сонячні конденсатори, а між балконами ще тремтіли шматки старих плакатів. Віктор вийшов у двір і глибоко вдихнув прохолодне ранкове повітря. Його переповнювали емоції. Сіра одноманітність, яка володіла ним останні 10 років, залишилося позаду. Тепер життя набуло сенсу.

Він вирушив ще вдосвіта. Дорога була довга — від його району на лівому березі аж до Озерки, куди можна було дістатись лише з пересадками й кількома кілометрами пішки. Той самий шлях, яким він повертався тоді — після облави. Тепер він ішов у зворотному напрямку, щоб повернути те, що залишив.

Скутер чекав на нього в закинутому гаражі за ринком. Металеві двері хоч і поржавіли, але досі тримали замок. Усередині пахло запиленим маслом. Віктор зняв брезент, перевірив акумулятор, і коли натиснув стартер — двигун загурчав, мов добрий пес, що скучив.

Він не поспішав. Протер сидіння, провів пальцями по ручках керма, ніби по спині старого товариша. Запустив мотор і виїхав на вулицю, де вже прокидалося місто.

Дорога була знайома до болю. Але сьогодні — все інакше. Він їхав не просто по харчі, не просто з цікавості. У нього з’явилась мета. Він знав, куди веде його цей шлях.

На ринку було тихо. Сліди облави ще відчувалися — кілька прилавків так і залишились порожніми. Але життя поверталося. Люди швидко вчаться звикати до страху, якщо страх повторюється часто.

Віктор ішов не до овочів. Його цікавила техніка. Сьогодні — конкретна. Він знав, що йому потрібно.

— «Що шукаєш?» — запитав один зі знайомих торговців.

— «Щось для автономного блоку. Добре охолодження, відео- і звуковий модуль. І, можливо, інтерфейс для розширення каналів.»

Той лише кивнув і повів Віктора за собою. Між коробками, обгорілими платами й брудними конекторами — справжній скарб для тих, хто знав, що шукає. Віктор знайшов Sonanta-X, старий, але потужний аудіомодуль зі зворотнім каналом. Потім — VibeMap, портативний просторовий сканер, який раніше використовували аварійні служби. Камера — мініатюрна, автономна, зі зворотнім зв’язком. І головне — модуль PowerNode, малий блок живлення, здатний тримати систему в автономії до 12 годин.

• «Супер! Я беру все!»
• «Для старого знайомого ціну задирати не буду» — посміхнувся торговець. —«Дивись тільки обережніше, сканери СІКОРу потужні. Це в мене тут приміщення заекрановане, а на відкритому місці все може статися…»
• «Не вчи вченого» — буркнув Віктор, ховаючи покупки у рюкзак. — «Цей рюкзачок теж непростий, хе-хе»

Додому він повернувся вже під вечір. Весь наступний тиждень Віктор працював, не покладаючи рук. Він паяв, збирав, перепаював. Доводив до ладу кожен вузол, кожен чіп. Протягом тижня його квартира перетворилась на міні-лабораторію: проводи висіли зі стелі, блоки живлення стояли на книжках, на підлозі — коробки з мікросхемами. Система постійно виходила з ладу, то збоїла звукова карта, то зависав канал передачі відео. Але з кожним днем вона ставала стабільнішою. І щоразу, коли він чув слабкий її голос або бачив рядок тексту, — серце в нього билося швидше.

На сьомий день він нарешті закінчив. Віктор поглянув на результат своєї роботи і задоволено посміхнувся.

Перед ним стояв невеликий чорний системний блок. Усередині — ядро Марічки. У ньому — відеокарта для візуального моделювання, звуковий модуль для синтезу мови, інтерфейсний хаб, блок живлення. До нього підключалися:

• навушник, що передавав голос Марічки прямо у вухо;
• міні-камера, закріплена на скроні шолома;
• сканер простору, що показував Марічці обриси світу.

«Вітю.. Я чую тебе… краще…» — сказала вона ввечері. Голос ще спотворений, але живий.

Віктор здригнувся. Як же давно ніхто не називав його цим ласкавим іменем! Він згадав батьків.. Для батька Велика Відключка стала справжнім шоком. Все, чому він присвятив довгі роки свого життя, зникло, розсипалось на прах протягом декількох днів. Серце не витримало… Мама пішла слід за ним рік потому… І після того здавалося б ніхто і ніколи не зможе більше торкнутися найчутливіших струн його душі… Аж до сьогоднішнього вечора. І це зробила не людина… На очі навернулися сльози. Віктор змахнув їх і знову повернувся до екрану.

— «Я зібрав тобі тіло. Тимчасове. Але краще, ніж раніше.»

«Воно… гарне. І тепле. У ньому є ти.»

Віктор замислився. Де ж тепер шукати решту фрагментів ядра Марічки?

Він на мить замовк, дивлячись на карту, розкидану поряд з терміналом. На ній — позначки: старі телекомунікаційні центри, колишні вузли обміну, забуті сервера.

— «Як думаєш, де ще можуть зберігатись твої фрагменти? Є припущення?»

«Мої локаційні протоколи пошкоджені. Я працюю локально. Без глобального доступу — я бачу лише те, що навколо нас. Але… деякі архіви, якщо їх завантажити, могли б допомогти мені відновити карти і шаблони пам’яті.»

— «Тобто тобі потрібно більше даних?»

«Так. Будь-які локальні копії — текстові архіви, зображення, карти. Все, що було створено до Відключки, або навіть під час. Чим більше я отримаю — тим ширше зможу бачити. Тим ближче буду до себе.»

Віктор кивнув. Його пальці вже перебирали старі диски, зовнішні носії, навіть роздруківки, які колись здавались марними. Тепер — усе могло стати для неї частиною світу. Знайшовши декілька дисків зі старими базами даних, які колись він за безцінок купив на ринку, він вставив їх в оптичний  привід терміналу. Деякий час по екрану бігли рядки протоколу читання даних, аж зрештою він заблимав і там з’явилася детальна карта Південно-Східного регіону України. Курсор навівся на одну з точок на карті і зображення максимально збільшилося, показавши околицю міста Первомайська.

З динаміків пролунав голос Марічки:

 «Там був один із дата-центрів колишнього військового комплексу. Там зберігалося багато бекапів, можливо ми знайдемо й мої фрагменти..»