Частина 2. Записки, протягнута рука і ненависть у кольорах неону

– З якого це дива? – насупила брови Ольга і поставила руки в боки. – У нас, між іншим, урок.

– Дене, що трапилося? – запитав нарешті Рома.

– Нічого. Просто давайте ви краще зайдете після вчителя. – нервово кахикнув Ден.

– Ти з дверима не розминувся, чи що? – обурилася Ольга. – Дай пройти.

– Ні. Стійте тут. – Ден виставив руку долонею вперед і Ольга насупилася ще більше. 

– Дене, у нас зараз урок почнеться. – сказав Рома і рушив за Ольгою, яка вже відштовхнула Дена у своїй звичній манері й увійшла у клас.

– От дідько... Ну... Я намагався... – Рома чув бурмотіння Дена уже за спиною.

Він чомусь не сприйняв слова друга серйозно і тільки потім зрозумів, що дарма. Увійшовши в клас, Рома раптом зіштовхнувся зі спиною застиглої на місці Ольги, яка переводила очі з одного кінця класу на інший, і простежив за її поглядом.

Агресивно налаштованого Стаса з обох боків під руки тримали Андрій і Юра. У останнього був злегка збентежений вираз обличчя і це змусило Рому, як і Ольгу, застигнути на місці. Та переляк Юри не єдине, що стало причиною цього.

На лівій щоці Стаса красувався червоний слід. Він мав круглу форму, ніби відбиток гарячого металу, із темним, обвугленим центром, який контрастував із запаленою, яскраво-червоною шкірою навколо. Краї рани нерівні, трохи розмиті, мов йому обпалили не лише шкіру, але й торкнулися глибше, залишивши йому наостанок гарячий біль. Шкіра навколо опіку трохи припухла. Рана свіжа, на ній видно тонкий блиск прозорої вологи – результат боротьби тіла зі свіжим пошкодженням. У цьому сліді – суміш болю й приниження, фізичного страждання й емоційної рани, що пульсувала разом із серцем хлопця і його активними намаганнями вирватися з рук Андрія і Юри. Рома майже одразу здогадався що тут відбулося.

У класі смерділо смаленим і, якщо придивитися, можна було помітити легкий дим, що підіймався від підлоги вгору. На паркеті лежав кинутий недопалок, що спокійно тлів. В їхньому класі палила лише одна людина. Рома підняв очі на того, на кого був спрямований ворожий погляд Стаса.

Макс Віхровий стояв під самою дошкою і важко дихав, проте його погляд випромінював такий тріумф, ніби він переміг свого найзаклятішого ворога.

Рома відчув, як його ткнули ліктем під ребра і він знову звернув увагу на Ольгу. Вона дивилася на дошку, на якій красувався напис повний всіляких нецензурних слів, котрими такі як Стас часто описували людей квір-спільноти. Про те, що Макс був геєм знали всі в класі, як і те, що це якимось чином неймовірно сильно заважало Дятлам спокійно жити. І судячи з усього, Макс нарешті дав зрозуміти, що не їхнє собаче діло яка у нього орієнтація.

Рома мимоволі стиснув кулаки. Йому захотілося самому зробити щось подібне і помститися за власні приниження. Він поглянув на Макса з легкою гордістю – сам би він ніколи б не наважився на таке.

– Що це за бісячий цирк, народ? – подала голос Ольга і всі в класі замовкли, спостерігаючи за шоу. – Вам взагалі більше зайнятися нічим?!

– Тебе, бляха, спитати забули! – гиркнув Стас і смикнув руками, аби хлопці його нарешті відпустили. – Ти бачиш що цей недомірок райдужний зробив?!

Стас різко тицьнув пальцем на свою щоку, а Макс, якого, на диво, не зачепила образа у його бік, схрестив руки на грудях і посміхнувся одним кутиком губ. Він дійсно виглядав переможцем. І це викликало захоплення.

– Може просто не потрібно було знову пускати свої гомофобні жартики? – Рома вирішив й собі вставити кілька слів і його очі зустрілися з очима Юри.

– Може б ти просто стулив свого тупого писка? – грубо фиркнув Юра і Рома насупився.

Він хотів сказати ще щось, але не встиг. Ольга з силою штовхнула його в плечі і Юра, ледь втримавшись на ногах, завалився на парту, що стояла позаду нього. Це була її парта, та Ольгу, вочевидь, це зовсім не хвилювало. Вона кинула на неї короткий погляд і, помітивши там папірець, який нагадував записку, зім’яла його в кулаці. Вигляд Юри знову став дещо зляканим і його можна було зрозуміти. Очі Ольги метали іскри у різні боки і, здавалося, щось зараз загориться. Як мінімум, волосся того ж Юри.

– Як же ви мене троє вже дістали! – вигукнула Ольга і вперла свій погляд у Юру, жбурнувши папірець йому в обличчя. – Слухай мене! Якщо ти не заспокоїш своїх ручних придурків і не заспокоїшся сам, то вже за кілька днів ви всі разом збиратимете власні язики докупи!

– Ой-йо-йой, як страшно! – безстрашно сказав Андрій, проте, щойно Ольга перевела свій сердитий погляд на нього, зробив обережний крок назад.

– Я би на твоєму місці не перечив їй. – нарешті заговорив Макс і це був той самий рідкісний випадок, коли він подав голос. – Вона справді може вирвати твого язика з коренем і засунути тобі його у…

– Оу... А у півника щось голос прорізався. – перебив його Стас, який вже виглядав більш спокійно, хоча його опік нікуди не дівся. – Думаєш, у тебе з'явилися захисники і тобі можна говорити, що заманеться?

Макс на це нічого не відповів. Він лиш мовчи покинув клас, не зважаючи на те, що саме в цей момент продзвонив дзвінок на урок. Рома простежив за ним поглядом і помітив як сильно Макс стиснув руки у кулаки. Та навіть це не могло приховати того як вони тремтіли. Незважаючи на мить його сміливості, Максу було страшно. Це своїм гострим оком помітила і Ольга. Вона рушила за ним, та Рома зупинив її, схопивши за лікоть. Дівчина кинула на нього здивований погляд.

– Йому допомога потрібна. – сказала вона.

– Я знаю. – кивнув Рома. – Я сам. Сідай за парту. Зараз прийде вчитель.

Ольга м’яко посміхнулася і ледь торкнулася його плеча, а потім зробила, як він і сказав – сіла на своє місце, поруч з Деном. Рома покинув клас одразу. Він чув як Стас кинув йому в спину чергові неприємні слова, а Ольга знову відповіла йому щось, та цього разу він вирішив не вслухатися у їхній батл принижень. Рома пішов шукати Макса. І знайшов він його доволі швидко. Там, де зазвичай школярі, які мали можливість дістати цигарки, ховалися від вчителів. І Макс робив там те, для чого й було призначене це місце – палив.