Розділ 58

Теом опинився прямо переді мною, і тепер стояв склавши руки за спиною, нависаючи чорною хмарою та свердлячи пронизливим поглядом своїх темних очей. Здавалося, ніби він перевіряв мою здатність витримати його погляд. І я витримала, хоч і за замовчуванням була у не виграшному положенні, але все ж не відвела свого впертого погляду.

– Що ж, а ти ще цінніша ніж я гадав — нарешті промовив він — Хоча, можливо, іншої йому і не треба. Йому до пари. І тим болючіше буде втратити…

– Про що ти говориш? — все ж таки не втрималася я від запитання.

– О, я про Ліама і твоє значення для нього — почав було говорити він, але несподівано (навіть для мене!), знадвору пролунало моє ім'я, яке вигукували одразу декілька чоловіків.

І якщо мені вдалося втримати міміку, то у Теома це вдавалося геть погано і викликало переляк та здивування. Він, ніби завис на кілька секунд, а потім якимось чином одним злитим рухом опинився на порозі печери, щось не розбірливо бурмочучи собі під ніс. А потім так само невловимо чоловік опинився біля мене і рвучко схопивши мене за лікоть потягнув до виходу. При цьому я відчула, що ціпок на моїй нозі просто зник. І це знов викликало у мене питання: як у не магічному просторі працює магія? Та коли ми зупинилися за крок до виходу, мені було вже не до запитань тому, що я побачила, як на галявині перед печерою стоять озираючись на всі боки Талунг з Таліком, імператор, Ліам та Олівер. Я вже зібралася звернутися до Ліама, та Теом перервав мене, насмішкувато зазначивши:

– Дивись, зараз вони трохи отак постоять, пошукають, нічого не знайдуть, та й підуть. А ти залишишся тут — все це він шепотів мені майже на вухо стоячи за моєю спиною та міцно тримаючи за плечі.

Кілька разів я намагалася вирватися, але його захват був занадто міцним, а мої копирсання лише додавали мені болю. Тим часом він продовжував говорити насмішкувато та зверхньо — вони ніколи не знайдуть вхід сюди…

Можливо, саме це стало спусковим механізмом для мене, оскільки я зосередилася на Ліамі та звернулася до нього подумки.

– Ліам, будь ласка, озирнися. Ми за спиною — і ледве не вигукнула радісно, коли він різко розвернувся обличчям до входу — ми в печері прямо на вході…

– Ні, я не бачу. Ніло, тут суцільна скеля, я не бачу ніякого входу — розгублено зазначив він оглядаючи простір перед собою — Ти можеш вийти?

– Ні, Ліам. Він мене тримає, а сил вирватися у мене немає… чи може якось спровокувати його?

– Кого Ніла? Ти так і не сказала хто це зробив? — спитав він стискаючи кулаки роблячи кілька кроків вперед. 

– Це Теом — прошепотіла я в його голові. 

– Теом?! — перепитав він у голос чим викликав здригання чоловіка, що стояв за моєю спиною.

– Це взагалі як? Він не може мене побачити… — вже не так самовпевнено прошепотів Теом, а потім різко розвернувся разом зі мною, і лиш потім відсторонивши мене від себе, проте все ще міцно тримаючи за плечі, зле запитав — Що ти зробила?

– Нічого — просто відповіла, як ніби й справді нічого страшного не зробила. Дуже хотілося повести плечима, аби звільнитися від тягаря його рук, але боліла кожна клітина тіла — мабуть, просто це спрацював вроджений дар голови Таємної канцелярії, адже він відповідає за спілкування з прийшлими.

– Ні-ні-ні! Ти не могла! Тут не працює магія… ти не могла з ним спілкуватися… — чоловік був настільки приголомшений та вибитий з колії почутим, що не усвідомлено розчепив лещата своїх рук на моїх плечах, та зробив кілька кроків назад, тим самим сам себе виводячи за поріг печери.

І коли за його спиною пролунало п'ять здивованих “Теом?!” - він зблід та злякано застиг. Але наступної миті замість того, щоб зникнути, як і завжди, він з неймовірною швидкістю висмикнув мене з печери обхоплюючи рукою за шию і разом зі мною розвернувся опинившись обличчям до присутніх. Від подібного поводження моє тіло прострелило гострим болем, змушуючи прикласти зусилля аби втримати свідомість. Але наступної миті холод металу на моїй шиї збадьорив не гірше відра холодної води. 

– Лише один зайвий рух з вашої сторони, і від вашої “Надії світу” залишиться лише зламана лялька — чітко та голосно промовив маг, побачивши, як у наш бік кинулися чоловіки.

– Теом, як же так?! — запитав Ліам, очевидно приголомшений усім цим — Я не розумію… Відпусти Неонілу, і ми поговоримо. Чому вона тут? Що відбувається?

– Занадто багато питань… брате — зле відповів Теом буквально випльовуючи останнє слово — І ця дівчинка більш ніж при чому… вона ж важлива не лише для імперії та світу? Правда ж? Скажи наскільки боляче вдарить по тобі її смерть?

Після цих слів він посилив свій захват, тим самим ще більше перекриваючи мені приток повітря. А коли я сіпнулася у черговій спробі звільнитися, він сильніше натис на лезо кинджала і я злякано завмерла, відчувши печіння. Ліам, та й інші зробили майже одночасно крок вперед, чим викликали нервування Теома та запустили ланцюговий рух подальших подій.

Маг різко відпустив мене, і звичайно ж я ледь втрималась на ногах. Та все ж користуючись нагодою змогла відійти на кілька метрів в бік імператора. А почувши позаду ляски долонь, зупинилася й озирнулася. Та одночасно з вигуком присутніх “Цього просто не може бути!”, пролунав другий ляскіт, і чоловіків відсунуло хвилею фіолетової магії на метрів десять у різні боки, але якимось дивним чином оминаючи мене. І вже там вони стояли завмерши наче статуї, не в змозі зробити жодного руху. Та усе це я відмітила лише побіжно, оскільки вся моя увага була прикута до Ліама. Він все так само непорушно стояв за кілька метрів перед братом не відводячи погляду від Теома, який зараз виглядав геть по-іншому. На його місці стояв той самий маг, який викачував магію з Ліама в кімнаті цілительської. І, так само як і тоді, усім його тілом шниряли фіолетові блискавки. Але зараз вони були набагато яскравіше, ніж тоді.