Розділ 57

До тями мене привели, як кажуть, зі спецефектами: банально облили холодною водою. Зціпивши зуби, різко втягнула в себе повітря і розліпила очі. Та одразу ж була засліплена яскравим світлом, що йшло від ліхтаря, який тримали ніби прямо перед моїм обличчям. І це завдало пекучого болю, тож я знов замружила очі, ніби в них жбурнули добрячу жменю піску. З темноти почувся лиш задоволений сміх, і тієї ж миті пригадала, що сталося у п'ятій кімнаті цілительської. А точніше я згадала того, кого там побачила. Та разом зі спогадом прийшло і те липке почуття страху, що сковує мене щоразу коли я зустрічаюся з цією істотою. От і зараз мене знов накрило з головою.

І як в підтвердження моїх страхів світло ліхтаря відсунулось трохи далі, що дало можливість обережно відкрити очі й побачити перед собою темну постать герцога Теома те Алексантері. Зараз він сидів навпочіпки за крок від мене та схиливши голову на бік, глузливо розглядав мене наче якусь дивничку у клітці.

– Мені подобається бачити твій страх — промовив він тихим низьким голосом, від якого тілом одразу ж розбігалися холодні мурахи вкриваючи й без того змерзлу шкіру сиротами — та я добре знаю, що ти дуже швидко опановуєш себе. Адже не раз спостерігав за тобою. А знаєш, ти цікава… І, можливо, якби наша зустріч відбулася за інших обставин, то все склалося б по-іншому. Але ти мала нещастя перейти мені дорогу…

Я мовчала, намагаючись зібрати думки докупи, зорієнтуватися та знайти рішення, як вибратися з цією ситуації з найменшими втратами для себе. Звичайно ж я чула, що він каже, і в чомусь навіть була з ним згодна. Так, він вселяв в мене страх. І я дійсно можу тримати себе в руках, тож вирішила не давати приводу бачити те, що йому подобається. Тому перемкнула свою увагу на відчуття власного тіла і зрозуміла, що у мене нестерпно болить голова, права нога чимось притиснута, а ще боліли ребра з лівого боку. І саме цей біль посилювався щоразу, коли я намагалася зробити глибокий вдих.

– Невже бив? Чи то просто кинув на підлогу? — промайнула думка, але я не стала запитувати, адже вирішила не вести з ним ніяких переговорів. Я взагалі намагалася не дивитися йому в обличчя — хоча все ж потрібно дізнатися де я…

І поки я поринула у власні роздуми Теом кудись зник. А потім так само раптово з'явився, і за кілька сантиметрів від моєї голови було поставлено стілець, що звичайно призвело до мого здригання. Та і сталося це швидше від несподіванки, ніж від страху. Але з усім тим, це викликало задоволений смішок у герцога. А далі він однією рукою міцно схопив мене за передпліччя, і смикнув на себе різко підіймаючи з підлоги та одним рухом посадовив на стілець, зовсім не турбуючись про мої відчуття. Проте уважно спостерігаючи за виразом мого обличчя та вловлюючи кожну зміну міміки, ніби виловлював моменти, які доставляють йому задоволення.

– Садист чи що? — промайнула думка, та вона швидко була витіснена новою хвилею пекучого болю.

Здавалося, ніби він намагався одним махом вибити життя з мого покаліченого тіла. Тому, аби не впасти зі стільця я вхопилася обома руками за край сидіння і схилила голову, щоб він не бачив виразу мого обличчя. Я намагалася робити не глибокі вдихи аби не завдавати собі додаткового болю, і при цьому заспокоїти калатуюче серце. Та мою увагу відвернуло поблискування металу на підлозі, тож нахиливши голову трохи в бік зрозуміла, що права моя нога прикута ціпком. 

– Посидь трохи так, а у мене є ще справи. Та я скоро повернуся, тож не сумуй — тим часом пролунало насмішкувате збоку від мене, а коли я підвела погляд на нього він додав вказавши поглядом на ціпок — А це, щоб ти не надумала тікати.

А за мить я вже залишилася одна. І нарешті дала волю своїм емоціям, що вирували в середині. Це не була істерика, ні. А усвідомлене “скидання” баласту емоцій, оскільки я розуміла, що наступна його витівка може прорвати цю греблю і він врешті отримає те, чого бажає. А бажає він прояву моїх емоцій і благань припинити.

Через деякий час я почала обдумувати, навіщо це йому потрібно? Для чого я тут? Невже лише через уражену гордість від моїх слів?

– Хоча він сказав, що я перейшла йому дорогу… — промовила я вголос — але цікаво “де” і “в чому”?

– О, на ці питання я можу тобі надати відповідь — пролунало зле від входу.

Від несподіванки я аж сіпнулась і одразу ж зашипіла від болю. Та поки я намагалася перетерпіти чергову хвилю болю, Теом опинився біля мене і схопивши за косу різко смикнув, змусивши підняти голову.

– Коли ти принижувала мене у кабінеті цілителя ти не опускала свого погляду. Тож чому зараз це робиш? — процідив він крізь зуби схиливши голову на бік — Чи вже не така смілива?

– А тобі бачу легко бути сміливим, коли опонент на ціпку — прохрипіла я не відводячи погляду.

А наступної миті отримала відчутного ляпаса по обличчю. І можливо я втрималась би на стільці, якби герцог одночасно з ударом не відпустив моє волосся. А так я просто гепнулася на підлогу боляче вдаряючись обличчям. Від присмаку крові у роті, зрозуміла що, мабуть, прикусила губу чи щоку. Та далі аналізувати свій стан, мені завадили кілька сильних ударів під ребра.

– Знаєш, що я побачив сьогодні, коли без попередження прийшов до брата? — пролунало питання наді мною. Та моєї відповіді й не чекали, оскільки одразу ж продовжили — Усю їх компанію в зборі. Вони навіть не помітили моєї появи, бо дивилися на брата, що тренується у саду цілителя. Сказати, що я був вражений? Звичайно! Але не його зціленням, а тим що це зробила ти! Знаєш, як вони тебе називають? Надія цього світу!