Розділ 55

– Ну, нарешті! — пролунало зі сторони ліжка, варто було лише Оліверу відкрити прохід до не магічної кімнати.

І стільки полегшення чулося у цій здавалося б простій фразі.

Я ж на мить зупинилася перед порогом розуміючи, що зараз мені доведеться опинитися в одній кімнаті з двома чоловіками від яких отримала пропозиції. І несподівано для себе відчула провину за можливе зруйнування багаторічної дружби.

– Ніла, все добре? — звернувся занепокоєно Олівер вириваючи мене з роздумів.

– Ніло, що трапилося? Чого ти не заходиш? — пролунало запитання від Ліама.

Їх майже одночасно поставлені питання змусили мене подумки застогнати.

– А це ж лише початок — подумалось мені, і я глибоко вдихнувши зробила крок уперед.

І одразу ж опинилася під перехресними поглядами обох чоловіків.

– Все добре, просто замислилася — впевнено відповіла обом, не уточнюючи звісно ж про що саме.

Олівер на мою відповідь лише багатозначно хмикнув розгортаючи проєкцію над герцогом, а Ліам пропалюючи мене своїми чорними очима подумки повідомив: “Добре. Потім поговоримо”.

Натягнувши на обличчя незворушну маску я встала поряд з Олівером і теж оглянула відновлені магічні канали.

– Що ж, картина мене тішить — проговорила я вголос для Олівера, а Ліаму перекладала подумки — У мене лише виникає питання: щоб досягти п’ятдесят відсотків магічного резерву, скільки треба відновити каналів?

– Обсяг резерву визначається артефактом — задумливо відповів Олівер — Гадаю, можна робити заміри після кожної процедури.

– Так, напевно це буде оптимальний варіант — відповіла я, сідаючи на край ліжка — Тоді одразу ж, як артефакт покаже необхідний відсоток, нарешті можна буде зняти заклинання…

– Нарешті? — вголос запитав Ліам, виблискуючи своїми чорними очима — Звучить, ніби ти намагаєшся прискорити нашу розмову.

– Звучить так, ніби це справді прискорить твоє одужання — твердо промовила я, втім відчуваючи, як червонію, адже бачила що Олівер очікує перекладу. Тож, свідомо упускаючи фразу про розмову, переклала лише свою відповідь — А ще, це надасть тобі можливість вільно спілкуватися з іншими без мого посередництва та й дозволить тобі швидше повернутися до своїх обов’язків.

– Все ж таки саме вони й не дають тобі спокою — хмикнувши подумки надіслав мені думку, а побачивши мій нерозуміючий погляд додав — Дивно, що мої обов’язки ти вважаєш за перепону для наших стосунків, а я твої ні.

– Гаразд, вже пізно — підводячись тихо промовила я звертаючись до обох чоловіків — Я, мабуть, вже піду. Добраніч.

Не чекаючи відповіді, я вийшла з кімнати. Тож і не могла побачити двох здивованих поглядів, якими проводжали мене чоловіки. Хоча наступні місяці я не раз ловила на собі їх погляди, які відображали різні емоції чоловіків: здивування, нерозуміння, зацікавленість, відкритий захват, а іноді тугу та погано прихований біль. Та я з головою поринула у роботу, свідомо відокремлюючи усе особисте: Ліам — пацієнт, а Олівер — роботодавець. Це дало можливість певним чином зменшити тиск самої себе на себе ж, та утримати певний нейтралітет стосовно обох чоловіків. Хоча ми досить часто вечорами утрьох засідали у саду за розмовами. Але спілкування наодинці я зменшила до мінімуму. Та й цього було достатньо, щоб чітко зрозуміти яке ж місце у моєму серці займає кожен з них.

Як і домовились, після кожного сеансу відновлення Олівер здійснював замір резерву Ліама. Також чоловіки приділили увагу фізичним вправам, які дозволяють відновити рухливість кінцівок, та й зміцнення м’язів в цілому. Тож, десь через шість тижнів, відмітка артефакту показала заповітні п’ятдесят три відсотки наповненості магічного резерву Ліама. І це дало можливість провести необхідний ритуал зняття заклинання блокування.

Сам ритуал був доволі простим у виконанні. Але оскільки під час зняття блокування магія Ліама повинна була вивільнитися раптово, і це могло призвести до певної руйнації, то вирішено було проводити усе на тренувальному майданчику у садку. І звичайно ж імператор, Талунг і Талік теж прийшли підтримати герцога. Одразу ж після обіду усі ми зібралися на майданчику. Ліам, з підстаховкою у вигляді Олівера, обережно підвівся з крісла і, як тільки зайняв більш-менш тверду позицію промовив:

– Я готовий.

Після мого перекладу усі відійшли на кілька кроків від нього і Ліам почав ритуал. Одним впевненим рухом він розсік свою праву долоню і склавши її човником почав “малювати” у повітрі руни власною кров’ю, що дивним чином трималася у просторі, а не стікала додолу.

Слів заклинання я не розуміла, та й не надто до них дослухалася, адже вся моя увага була прикута до постаті чоловіка. Єдине, що я змогла зрозуміти, та й то більше з реакції інших, що з першого разу Ліаму нічого не вдалося. Але він вперто повторив все ще раз, а потім ще раз. І коли врешті це вдалося, то з його джерела вирвався потік магії сріблястого кольору, і обволік усю постать чоловіка, а потім почав розширюватися майданчиком в радіусі майже двох метрів. Потім раптово Ліама вигнуло дугою, руки розкинулися у різні боки, а з горла вирвався болісний стогін. Куля з магії, що утворилася навколо кілька хвилин пульсувала, а потім так само різко, як з'явилася, повернулася до джерела. Проте не вся, а десь на сантиметрів десять вона виступала за постать чоловіка. Та було помітно, що це забрало занадто багато фізичних сил у Ліама. Він впав на коліна та упершись руками на бруківку низько схилив голову і тяжко дихав.