Розділ 53

Я ж усім серцем воліла опинитися якомога далі від усього. Там, де зможу отримати перепочинок та можливість розібратися в собі. Зараз, як ніколи, я потребувала відновлення внутрішньої рівноваги. І знала лише єдине таке місце у цьому світі, тож входячи у портал безсумнівно уявляла свою кімнату у таверні Талунга. А опинившись у безпеці, просто залишила свої речі на стільці та згорнулася калачиком на краю ліжка. У голові була цілковита мішанина зі слів та емоцій. І не лише останньої нашої розмови з Олівером, а й за весь період від моменту попадання у цей світ.

– Забагато інформації та подій — подумалось мені, коли відчула непереборне бажання спати — Напевно мозок вже просто відключається.

Тож за принципом ранок покаже, що вечір не скаже, відклала усі роздуми на завтра дозволяючи собі поринути у глибокий сон. Тому, не могла бачити, як у кімнату увійшов господар таверни, постояв кілька хвилин біля ліжка, обережно прибрав волосся з мого обличчя та прикривши мене ковдрою, тихо проговорив:

– Нащо ж ти так з собою дівчинка? Навіщо тримати все у собі?

Зранку прокинувшись під теплою ковдрою, ще деякий час намагалася пригадати: коли ж встигла в неї загорнутися? Та відзначивши, що зазвичай нею не користувалася вважаючи її занадто жаркою для себе, зробила висновки, що під час мого сну хтось був у кімнаті. Але це не викликало паніки чи гніву, напроти сприймалося свідомістю, як прояв турботи від рідних. Швидко привівши себе до ладу, попрямувала на кухню аби поринути у турботи таверни. І тим самим знов відкладаючи на потім роздуми про ситуацію в якій я опинилася. Я, як і завжди, намагалася виглядати безтурботною, жартувала та посміхалася. Хоча, час від часу все ж вловлювала на собі уважні погляди Талунга.

Чомусь відчувалося, що він хоче не просто про щось запитати, а справді дізнатися причину мого стану. Тож в принципі й не дуже здивувалася, коли приблизно через годину після сніданку, він підійшов до мене з пропозицією. 

– Ніло, ти не хочеш скласти мені компанію та сходити до врат переходу? Мені якраз потрібно туди з щотижневою перевіркою, та й тобі після постійного перебування в приміщеннях варто більше бувати на свіжому повітрі. 

– Залюбки складу тобі компанію — з посмішкою без вагань відповіла я розуміючи, що розмови все ж не уникнути.

Чоловік одним помахом руки відкрив портал, а за мить ми вже стояли на тому місці з якого я вперше побачила вогники таверни. 

– Далі ми підемо пішки тому, що портали працюють тут нестабільно — пояснив Талунг, хоча мені було це не принципово.

Ми не поспішаючи йшли мовчки, мабуть, з хвилин двадцять. Аж поки не опинилися на галявині, посеред якої стояла кам'яна брила метри зо три заввишки й метри півтора завширшки. Верхній край її був вирізаний півколом, а по всій площині виднілися якісь чудернацькі символи та візерунки.

– Наче велетенський надгробок — видала я порівняння, що виплило у голові при розгляданні, зупиняючись за метрів десять від нього.

– Що це таке? — зацікавлено запитав Талунг, а після мого короткого пояснення, хмикнув та запропонував — Посидиш тут під деревцем, поки я оновлю захист та перевірю цілісність плетіння?

Я лиш ствердно хитнула головою, відходячи убік до вказаного дерева, та зручно вмостившись під ним мала чудовий огляд на врата переходу. Тож наче заворожена спостерігала за діями наглядача.

Він підійшов до каменю та охопивши його з боків руками, щось проговорив і за кілька митей контур каменю засвітився всіма барвами веселки. Талунг відійшов на крок назад, ніби дивлячись зі сторони на нього, та зімкнувши долоні разом знов щось проговорив. А далі почав формувати світову кулю десь розміром з футбольний м'яч, і раптом жбурнув його у врата. Та, в противагу моїм побоюванням, це не завдало їм шкоди, а навпаки куля випущена наглядачем ніби прилипла до середини брили й почала всотуватися в камінь поширюючись, тим самим покриваючи її усю щільним шаром молочного кольору. А за кілька хвилин крізь цей шар почали проступати символи та плетіння, які я побачила на початку. Але зараз усі вони світилися кожний своїм кольором, і випускали з себе промінчики, які своєю чергою впліталися в контур каменю. А ще за кілька хвилин перед моїм оглядом знов стояла сіра брила посеред галявини.

– Нілочко, може ти все ж таки розповіси, що гнітить твоє серденько? — турботливо запитав Талунг після закінчення своєї роботи та сідаючи біля мене на траву — Я не прошу тебе відкрити мені усе, і можу навіть принести присягу, що жодного слова з почутого від тебе не буде проголошено ніде. Просто іноді не тримати все у собі дійсно допомагає. Я це питаю не з цікавості, або з метою тебе контролювати. Ні. Просто мені душа болить дивитися на тебе. 

– Пам'ятаєш, ти ще на початку казав, що вперше бачиш прийшлого, який не б'ється в істериці? — запитала я після кількох хвилин мовчання, а коли чоловік ствердно хитнув головою, продовжила — Мабуть, саме так виражається моя істерика. Кожного разу, коли щось було не заплановано чи нове для мене, я вмовляла себе, що маю звикнути. Маю прийняти нинішню реальність і підлаштуватися під правила та норми цього світу. Ні, ти не подумай мені усе подобається! Але з того часу, як я потрапила у цілительську, моє життя раз по разу робить кульбіти та ставить переді мною все нові й нові завдання, на які я не завжди маю рішення. І якщо з робочими моментами я знаю, що робити, то почуваю себе абсолютно безпомічною та вибитою з колії, коли справа стосується особистого.

– Тебе хтось образив чи завдав шкоди? — насторожено запитав Талунг, який уважно слухав мою промову від самого початку.