Розділ 51

– Вітаю! О, як добре, що і Неоніла тут — промовив імператор й одразу ж запропонував усім присісти, та ще й зазначив це тоном, який і не передбачав заперечень або відмовок — Наскільки мені стало відомо, то Ви Неоніло успішно здали тестування зі шкільної програми та отримали високі бали. І Вам було запропоновано навчання у Вищій Імператорській школі майстрів.

– Так, Вам усе вірно відомо — відповіла я, мигцем глянувши на Талунга, який своєю чергою ледь помітно мені хитнув головою. Цей жест я інтерпретувала, як те що ця ініціатива йшла від мого опікуна, а не від ректора. Тож далі більш впевнено додала — і я своєю чергою повідомила про це родину у якій знаходжусь під опікою. 

– Але ж це було кілька тижнів тому? — серйозно запитав імператор, хоча по його очах було видно, що питає він це більше з цікавості ніби перевіряючи: буду я виправдовуватись чи ні.

– Так справді, але передуючи наступним Вашим питанням хочу зазначити, що ці кілька тижнів я була трохи зайнята, більш важливими вправами аніж питанням свого навчання — впевнено відповіла я, а бачачи, як його очі блиснули, додала — Це звичайно не означає, що я не зацікавлена у навчанні. Просто обставини, що склалися змусили обрати те, що було більш пріоритетним. 

– Добре, я Вас почув — серйозно зазначив імператор, і дивним чином його очі миттєво відображали таку ж непохитність та серйозність — Тоді я гадаю Ви не будете проти, якщо зараз пройдете пробне тестування на визначення обсягу Ваших знань у сфері цілительства? Та й це дало б можливість до початку вступних випробувань та навчального року підтягнути й надолужити пробіли у Ваших знаннях.

– Можливо цим варто зайнятися зранку, коли Неоніла відпочине — відізвався Олівер, який увесь цей час уважно слухав та слідкував за усім, що відбувається, а побачивши питання у погляді імператора, пояснив — ми кілька хвилин тому закінчили черговий сеанс лікування.

– Дякую Олівер, але гадаю це навіть краще. Я пройду тестування зараз — відповіла твердо, та вже повернувшись до Олівера, пояснила — цілитель має надати допомогу незважаючи на власний стан, та й знання та вміння завжди при ньому.

Після моїх слів імператор лише схвально хитнув головою і ніби тим самим віддаючи команду лорду ел Валенту переходити до дій.

– Я вже підготував бланки для тестування і, можливо нам краще буде пройти в якесь інше приміщення, де ніхто не буде заважати — розпочав було говорити він не відводячи від мене погляду, а побачивши здивування у моєму погляді, пояснив — можливо у тиші Вам буде легше сконцентруватися?

– Дякую, за Вашу турботу, але мені не будуть заважати присутні. До того ж не завжди можна створити навколо себе ідеальний простір для роботи — з посмішкою промовила я і додала — адже не обставини підлаштовуються під тебе, а ти під обставини. Розпочнемо. 

Форми тестувальних відомостей були мені вже добре знайомі, тож їх структура більше не лякала. Тому, я зручно вмостившись у кріслі, швидко розпочала відмічати правильні відповіді. А потім раптом згадала, як при перевірці тестів адептів, які доручав перевіряти Олівер в мене виникла думка, що я можу відповісти десь по-іншому чи своїми словами. Тому біля питань, на які мала власну відповідь, почала ставити крапочку.

Увесь цей час відчувала на собі уважні погляди, які час від часу кидали на мене присутні. Вони тихо щось обговорювали, але через хвилин десять я поринувши у роботу, навіть і не помічала цього, ніби переводячи навколишнє у фоновий режим. Однак занадто пильний погляд ректора, що невідривно дивився на мене, чомусь викликав роздратування. Кілька разів я все ж подумки відволікалася на це і навіть хотіла вже запитати чи є у нього якісь питання до мене, але зрештою відкинула і це. Знов обираючи те, що зараз пріоритетно.

– Все — впевнено промовила я повертаючи папери ректору, а побачивши як він глянув на годинник і його очі розширилися, зрозуміла, що знов відповіла надто швидко. Тож поспішила пояснити — те, що знала напевно відмітила кружечком, а те на що маю іншу відповідь ніж вказано у тестах, помітила крапочкою.

– Іншу відповідь? — не розуміючи перепитав ректор, тим часом пробігаючи очима по паперах.

– Так, у деяких моментах, я маю лише уявлення про те, як це має виглядати. Тож можу пояснити принцип роботи, але так як вивчала це у своєму світі.

– Добре, я вас зрозумів — задумливо відповів він, потираючи підборіддя — Зараз я перевірю надані відповіді, а потім Ви поясните кожне питання, де поставили крапочку. І тоді вже визначимося з результатами, гаразд?

– Гаразд. Я ж можу поки відійти на хвилин десять? — запитала я дивлячись на ректора, який вже розпочав перевірку тестів.

– Так, звичайно — не відволікаючись від свого заняття відповів чоловік.

Та варто було мені вийти з кабінету Олівера, як він вийшов одразу ж слідом. 

– Ніло, все гаразд? Що трапилось? Ти щось зблідла… — стривожено запитав він заглядаючи мені в очі, ніби шукаючи підтвердження якимось своїм думкам.

– Ні, Олівере. Все добре. Мені просто необхідно дещо зробити у своїх кімнатах. Не турбуйся, я скоро повернусь — впевнено відповіла намагаючись посміхатися та, не чекаючи на його реакцію, швидким кроком попрямувала до себе.

І лиш зачинивши за собою двері відчула наче з мене вийшли усі сили. Руки почали трястися, серце калатало наче навіжене, і здавалося зараз просто вискочить з грудей. Це завдало відчутного дискомфорту. Горло звело спазмом, ніби хтось перетис його широкою долонею, перекриваючи приток повітря. А за кілька хвилин з’явилося відчуття запаморочення та неймовірної слабкості. Я повільно осіла на підлогу і згорнулася калачиком дозволяючи собі розчинитися у часі та просторі. Скільки тривав цей стан не могла б сказати напевно, але через деякий час прийшло усвідомлення, що це треба припинити. Зараз не час для паніки. Треба зібратися і довести усе до ладу. Тож, намагаючись розслабитись, змусила тіло випростатися на підлозі й почала повільно та глибоко дихати. У пам'яті виплило знання, що треба робити це по техніці “Чотири-сім-вісім”. Вдихнула наповнюючи легені повітрям і рахуючи при цьому до чотирьох, потім затримала подих рахуючи до семи, а тоді повільно видихала до рахунку вісім. Повторивши цей цикл разів, мабуть, з п’ять відчула, як думки почали прояснюватися, а дихати стало легко. Пролежавши так ще кілька хвилин, обережно підвелася і без різких рухів попрямувала у ванну. Вмилась холодною водою, переплела косу та дивлячись на своє бліде відображення у дзеркалі промовила вголос: