Розділ 46

Ми так і стояли чекаючи поки чоловіки облаштують місце для герцога. Я ж хоч і намагалася триматися, але відчувала неймовірну втому. Вона накатувала наче хвилями, змушуючи час від часу прикривати очі та робити кілька глибоких вдихів. А ще нудота, що здавалося причаїлися на задвірках відчуттів, тримала тіло у напруженні та напоготові.

– Так, начебто усе — тихо промовив Талунг оглядаючи ліжко, а потім повертаючись у наш бік, запитав — Неоніло, а як ви зазвичай дієте далі?

Я ж мовчки підкотила крісло з герцогом до ліжка та розстібнула паски. І вже було потягнулася вперед, аби допомогти Ліаму підвестися, як імператор запропонував:

– Давай, може я допоможу?

А далі він обережно, але твердо потягнув Ліама на себе та притримуючи дав змогу йому зробити кілька маленьких кроків і сісти на ліжко. Олівер тим часом приніс разом з хлопцями ще, мабуть, з десяток подушок різних розмірів, чим викликав здивовані погляди присутніх чоловіків.

– Це може знадобитися для того, щоб зафіксувати положення тіла під час сидіння або ж коли необхідно буде Ліама повернути на бік.

Пояснював він тим часом поклавши дві найбільші з них в узголів'я ліжка, а інші поскладав на кріслі.

– Дякую, Олівер — вголос проговорив Ліам поглянувши на цілителя, а потім перевів погляд на мене і запитав — Я ж тут не назавжди? Ну, в моїх кімнатах я хоч світло з вікна бачив, а тут… Та ти не подумай, я не вередую просто…

– Все добре, я тебе зрозуміла — з посмішкою відповіла я, і переклавши подяку Оліверу, знову звернулася до герцога — Ми щось неодмінно придумаємо, аби ти мав змогу бачити світло.

– Гадаю, це усе тимчасово. Можливо, на день-два, не більше — обвівши рукою кімнату тим часом повідомив імператор — поки ми переналаштуємо захист будівлі таким чином, щоб вона стала неприступною фортецею. Ти тут, щоб зайвий раз не піддавати тебе впливу магії, а далі діятимемо відповідно до обставин.

– Добре, давай допоможу тобі влягтися і будеш відпочивати, бо завтра у нас важливий день — тихо сказав Олівер, чомусь дивлячись при цьому на мене. А від втоми не одразу й зрозуміла, що він чекає поки я перекладу сказане. 

У відповідь на його слова Ліам лише ствердно хитнув головою. А коли ми вже направилися до виходу із кімнати в моїй голові з надією прошелестіло:

– Ніло, я буду тебе чекати… як і завжди…

– Відпочивай Ліаме — подумки надіслала йому відповідь — Я теж трохи відпочину, а потім… все налагодиться. Обіцяю, я прийду.

Лекс одразу ж попрямував на пост, адже і так вже пройшло більше ніж половина робочого дня. Талунг і Талік перемістилися додому, аби прибути трохи пізніше вже з артефактами, адже вирішили не залучати до захисту сторонніх, щоб виключити й надалі можливість витоку інформації.

– Знаєте, Неоніло — звернувся до мене імператор сідаючи у крісло, коли ми залишилися у кабінеті одні — я за роки нашої дружби з Ліамом бачив його усяким, але ще жодного разу він не дозволяв нікому собі допомогти. Гадаю, якби він міг говорити чи ментально звертатися до нас, то не дозволив би аби хтось рік тому взяв над ним опіку. Знаючи його характер він обрав би смерть, аніж таке існування. Ви ж його змінюєте…

– Не думаю, що справа у мені — тихо промовила я.

– Саме в Вас. Адже він й досі не розуміє нас, не пам'ятає і не може самостійно спілкуватися — стояв на своєму імператор — Ви ж наче з’єднувальний місток між усіма нами.

– Це поки — з посмішкою відповіла я, намагаючись не виказати своєї туги, адже розуміла, що насправді це дійсно “поки” — коли нам вдасться повернути його до нормального життя, цілком можливо, що й у мені потреба відпаде…

– А Ви знаєте, що я маю теж досить цікавий дар? — зіщуливши очі перевів він тему розмови, а після моєї негативної відповіді, продовжив — я відчуваю брехню.

Я ж здивовано на нього глянула, хаотично розмірковуючи: де вже встигла сказати неправду, щоб зараз відбулася ця розмова.

– У нашу першу зустріч — тим часом продовжив він — Ви увесь час так філігранно підбирали слова та фрази, оминаючи слизькі моменти, що я б ніколи не запідозрив Вас у брехні. Хоча, чесно скажу, був більш ніж впевнений, що вже тоді Ви знали про Ліама.

Він уважно дивився на мене, ніби очікуючи підтвердження своєї здогадки. І я не стала ухилятися, тож ствердно хитнула головою.

– Хах, неймовірно! — вигукнув він, по хлопчачому розтріпуючи своє волосся — і досить тонко, скажу Вам. Але, зараз Ви не говорите усієї правди…

– І яку ж правду Ви хочете почути? — втомлено запитала я схиляючи голову на бік — я дійсно вважаю, що коли він повернеться до норми, то обов'язок перед світом та імперією стане знов вищий за його власні почуття та бажання. Це зараз він вільний, а потім все зміниться, точніше повернеться у вихідне положення. Тому, що по іншому він не зможе. У його житті усе відповідно до протоколу, а я ж поза цим…

– Прийшлі у його юрисдикції — зазначив чоловік.

– Я про це і кажу — повела плечем, ніби це і мала на увазі, та додала — Я теж його обов'язок. Не більше.

Імператор деякий час просто сидів і мовчки дивився на мене, ніби намагаючись у чомусь розібратися. Я ж відчувала, що ще трохи й просто вимкнуся від перевантаження, тож звернулася до нього перериваючи його роздуми: