Розділ 45

При його появі я знов відчула біг мурах по тілу, наче протяг раптово виник за спиною. Його майже чорні очі, немов пропалювали наскрізь, а від нав'язливого бажання сховатися якомога далі я не могла всидіти на місці. Тож, намагаючись зберегти спокійний вигляд та у спробі вгамувати серце, що скажено калатало об грудну клітку, я підвелася та звернувшись до присутніх промовила:

– Гадаю, вже можна перейти до кави, бо особисто я б не відмовилася.

І не звертаючи увагу на другого герцога, який одразу ж після моїх слів перевів свою увагу на мене, попрямувала до шафи доставляння. Опинившись біля неї, ледь стримуючи тремтіння рук, натиснула на панель замовлення. Кілька митей я відчувала пекучий погляд на своїй потилиці, і аби остаточно не піддатися паніці, прикусила губу.

– Ніло, усе добре? — стривожено подумки запитав Ліам.

– Так, не варто турбуватися. Я просто трохи не очікувала побачити ще одне твоє обличчя. Тож, зараз оговтаюсь і усе буде, як раніше — поспішила відповісти якомога веселіше, аби чоловік своїми реакціями не видав себе, а вже савангівською звернулася сама до себе — Яку дурню ти несеш, Ніло? Два однакових обличчя? Сміх та й годі… хоча ну, не можу ж я сказати, що його брат вводить мене у стан неконтрольованої паніки…

І напевно поки, я поринула у думки та самонавіювання, присутні почали розмову, оскільки почула лише кінець фрази імператора:

– … ні Теом, це неможливо.

– Чому, це? — пролунало голосом, що здавалося здатен заморозити усе навкруги — наскільки я можу зробити висновки, то стан брата значно покращився, оскільки він присутній тут, де повно магії.

– Це неможливо. І здебільшого з причини того, що на нього було скоєно черговий замах… Трагедії вдалося уникнути лише завдяки втручанню Неоніли — спокійно промовив імператор.

У кімнаті запанувала тиша, яка здавалося аж дзвеніла від концентрації напруги в повітрі. І саме у цей момент прозвучав “дзеньк” від шафи доставляння, який змусив мене здригнутися від несподіванки. Зробивши кілька глибоких вдихів і видихів я взявши тацю з сімома чашками кави, (до яких за звичкою з додаткового відділення взяла трубочку) повернулася до присутніх. І була здивована тим, що новоприбулий гість зайняв моє місце, і чомусь мені здавалося, що це він зробив зумисне. А ось через неприязнь до мене, чи з якихось інших особистих причин, з'ясовувати в мене не було жодного бажання. Тому удала, що нічого надзвичайного не сталося та попрямувала до столика. Обійшовши трохи збоку та зупинившись між візком Ліама й диваном, поставила тацю на стіл. А потім поглянула на Таліка, який сидів скраю на дивані запитавши:

– Не заперечуєш, якщо я сяду коло тебе?

І звісно ж отримала згоду. Хлопець з посмішкою трохи посунувся ближче до Лекса звільнивши тим самим місце, якого дуже навіть вистачало для мене.

– Дякую — з відкритою посмішкою промовила я та вказавши рукою на стіл додала — Ваша кава панове.

І, як ні в чому не бувало, першою потягнулася за горнятком, і саме у цей момент у моїй голові пролунало запитання від Ліама, яке змусило завмерти на мить:

– А трубочка навіщо?

Скосивши погляд на нього побачила абсолютно спокійне обличчя. Я б сказала навіть трохи з виразом: “А я взагалі-то не від світу цього”. Але я була впевнена у тому, що його просто розпирає від емоцій! І як у підтвердження цього, в моїй голові пролунав його дзвінкий сміх.

Все ж таки взявши горнятко у руки повернулася у вихідне положення, і глянувши мигцем на присутніх помітила їх розгублені вирази обличчя. Лише у Теома воно виражало запитання.

– Люблю гарячу каву — посміхнувшись промовила я, ніби відповідаючи на його німе питання, а потім взявши з таці трубочку, додала — але не люблю коли обпікає губи.

Від нової хвилі істеричного сміху Ліама у моїй голові, зміни виразу обличчя Олівера, який сидів якраз навпроти мене, та тихого хмикання від Таліка, я аби й самій не розсміятися від дурнуватості ситуації, просто прикрила очі аби не бачити цього і зуміти втриматися від сміху.

– Вперше таке бачу — все ж не втримався від коментаря імператор, на що я лише повела плечима та посміхнулася.

– Тим паче я наполягаю на тому, щоб забрати брата додому — повертаючись до попередньої теми розмови, промовив Теом стискаючи підлокітники крісла. Але при цьому не зробивши жодного руху у бік столу, де залишилася лише одна чашка з кавою. Він, наче холодна мармурова статуя, сидів у кріслі та з викликом у погляді дивився на імператора — Принаймні я зможу гарантувати його безпеку на території власного дому, якщо вже його найкращий друг не зміг це зробити на своїй території.

– Теом, моє рішення залишається незмінним — навіть не дивлячись у його бік твердо промовив імператор — Ліам залишиться тут.

– Ваше Величносте, я, як єдиний дієздатний представник нашого роду, маю право вирішувати: де буде перебувати представник мого роду — вперто стояв на своєму другий герцог, навмисно підкреслюючи слово “дієздатний”.

Не знаю, що відчували у цю мить інші присутні, та я закипала, від нахабності та зверхності з якою він висловлювався про свого брата та, як я зрозуміла, Олівера. Тож, можливо, в наступну мить я зробила найбільшу дурість у своєму житті, але не втрималася від зауваження. І здається цим нажила собі першого ворога у цьому світі.