Розділ 43

Неоніла

Тихе клацання, яке передувало зняттю захисту з кімнати, миттєво розсіяло дрімоту, що вчергове здолала мене від нічогонероблення. Я вскочила на ноги, не звертаючи увагу на запаморочення від різкого руху та ігноруючи ледь відчутну нудоту. Зробила крок уперед і зупинилася, наче вкопана стискаючи у безсиллі долоні у кулаки, адже усвідомлювала, що абсолютно нічого не маю у противагу тому, хто зараз сюди увійде.

– Неоніло, ти чого? — пробурмотів Ліам, відкриваючи очі.

– Тихо! — шикнула на нього, і чомусь додала — звертайся лише подумки. Сюди зараз увійдуть…

Периферичним зором помітила, що чоловік намагається самостійно підвестися, але я не відвертала свого погляду від стіни, де мав з’явитися прохід. Кілька нескінченно довгих митей здавалося натягнули мої нерви до межі. І вони тріснули, наче перетягнуті струни гітари, коли з відкритого проходу стрімко увійшов Олівер. Я від полегшення та миттєвого розслаблення не втрималася на ногах і зробивши крок назад просто гепнулася на коліна. Та банально розревілася від надлишку емоцій, упершись кулаками у підлогу та схилила голову.

– Ніло! — злякано пролунало у моїй голові.

– Неоніло! Хвала всім Творцям, ви тут! — вигукнув Олівер, що одразу ж кинувся до мене і впавши переді мною на коліна, притис мене до себе — Як же я злякався…

Він ще щось шепотів, але я нічого не розуміла, оскільки не могла зупинити потік сліз, які наче прорвали греблю. І лише через деякий час, трохи заспокоївшись виявила себе сидячою на колінах Олівера, який своєю чергою сів у крісло Ліама, а зараз колихав наче малу дитину. І від усвідомлення цього відчула зніяковілість, тож тихо прошепотіла:

– Олівер, відпусти мене, будь ласка.

Він хоч і неохоче, але відпустив, попередньо пильно подивившись мені в очі. Я ж опинившись на ногах, лише зараз згадала, що й Ліам звертався до мене, тож повернулася на лежанку та опустившись перед ним на коліна, дивлячись йому в очі подумки спитала:

– Ти, як?

– Я нормально — не відводячи свого погляду надіслав відповідь — Краще скажи, як ти?

– Вибач, якщо злякала своєю поведінкою — ніяково відповіла на його питання — То, мабуть, усе нерви…

– Цікаво… — пролунало за моєю спиною.

І я різко розвернулася почувши знайомий голос, та лише зараз помітила, що у приміщенні знаходяться ще Талунг з Таліком, Лекс та той дивний відвідувач, що приходив і розпитував про Ліама. Я ж злякано зупинила свій погляд саме на ньому та інтуїтивно перемістилася, так щоб загородити собою огляд на Ліама.

– Цікаво… — знов промовив дивний чоловік схиляючи голову на бік.

– Вальтер не лякай дівчину — серйозно промовив Талунг, підходячи до мене та присівши навпочіпки пояснив — Неоніла, це Імператор Вальтер Імран Тимолай і його не варто боятися. Мені шкода, що він тебе налякав і тобі довелося ховатися…

– Ні, він тут ні до чого, тож він найменше турбує мене у цій ситуації — тихо відповіла переводячи погляд на Ліама — На Ліама здійснив напад якийсь маг у балахоні й, здається, саме він здійснив замах на нього минулого разу. А цього разу він прийшов, щоб завершити розпочате.

– Давай-но ми перемістимося хоча б у мій кабінет — запропонував Олівер, перериваючи мою розповідь — все ж там зручніше.

– Ні, Ліаму тут легше — вигукнула я, а помітивши здивування на обличчях присутніх, зосередилася на герцогові та подумки звернулася до нього — Ліаме мені важко буде усе пояснити, тож доведеться повідомити присутніх про те, що розумію тебе і можу з тобою спілкуватися. Але, якщо ти проти, то без твого дозволу я мовчатиму.

На моє здивування присутні не поспішали, щось говорити або ж питати. Лише вичікувально дивилися на мене. Та найбільше мене дратував прискіпливий погляд імператора, який здавалося намагається просканувати мене, чи може прочитати.

– Можливо і він має якийсь унікальний дар — промайнула думка у моїй підсвідомості. Але на диво вона не лякала, лише пробуджувала у мені цікавість.

– Я не пам’ятаю нікого, окрім Олівера, але й стосовно інших присутніх не відчуваю настороженості — прошелестіло у моїй голові — гадаю ти можеш їм розповісти.

Після його слів, кілька секунд я дивилася на нього, а потім ствердно хитнула головою і перевівши погляд на імператора промовила:

– Так, я можу усе розповісти, але гадаю моя розповідь може змінити не лише життя, а й вплинути на перебіг подій. І це стосується не стільки мене, як герцога Ліам те Алексантері. Тому прошу надати присягу про нерозголошення того, що тут почуєте.

– Неочікувано. Та й досить сміливо, я вам скажу — з неприхованим здивуванням промовив імператор і з деякою цікавістю запитав — А, якщо хтось не хоче давати присягу?

– То він просто повинен зараз піти. А його подальші дії нехай контролює Олівер, як господар цього будинку — твердо промовила я, не відводячи свого погляду.

Кілька хвилин ми з ним невідривно дивилася один на одного. І мене чомусь зовсім не бентежило те, що він дивився з висоти свого зросту. Можливо, через те, що відчувала неймовірну підтримку своєї родини, Олівера та Ліама, який зараз тримав мою долоню у своїй.

– І коли лише встиг? — подумки здивувалася я.