Розділ 42

– Що?! — приголомшено вигукнув я, все ще сподіваючись, що невірно почув.

Але перевівши погляд на не менш пришиблених та розгублених Талунга й Таліка, які стояли біля стійки адміністратора, зрозумів що усе почув вірно. Кинувши свої речі прямо там де стояв, кинувся до її кімнат. Пам'ятаючи про те, що обіцяв не вриватися у її кімнати без попередження кілька разів постукав.

– Я теж і кликав, і стукав у двері, гадав може спить — промовив мій учень, що не відставав ні на крок — але у відповідь повна тиша.

– Я й пошуківку вже запускав та твій захист не пускає її — гримнув Талунг, який теж опинився поряд — тож і чекали тут того моменту, коли ти з-під купола вийдеш…

Розуміючи, що Талунг вже використав усі доступні методи, не став зволікати й рішуче увійшов до кімнат Неоніли, не переймаючись чи йдуть за мною інші. Здавалося від паніки, що зароджувалася в моєму серці та відчуття біди, що сталася, втрачав контроль і здатність холодно оцінювати ситуацію.

Огляд усіх кімнат нічого не дав. Лише здалося, що речі у гардеробній трохи безладно складені. І хоч це не в'язалося з образом завжди зібраної дівчини, я не надав цьому факту великого значення.

– О, тут двері відчинені! — вигукнув Талік зі спальні — може вона гуляє садом та не чула…

– От же ж! І як я одразу не зметикував! — вигукнув я, ляскаючи себе по лобі та під здивованими поглядами присутніх вибіг у сад, і полегшено видихнув побачивши відкриті двері до кімнат Ліама, а про себе додав — можливо, вона справді  порається з Ліамом, тож і не чує…

Але переступивши поріг кімнати герцога, з мого обличчя зійшла не лише посмішка, а й фарба. Адже там було усе перевернуто догори дриґом, і звичайно нікого не виявилося.

– Усі до мене у кабінет! — гаркнув я, вже розуміючи, що про зникнення двох найцінніших істот світу треба повідомити імператора, і можливо потрібно буде залучити пошуковців імперії.

Підходячи до дверей своїх кімнат помітив, що захист на дверях порушено і це стало ще одним підтвердженням того, що до зникнення цих двох причетний хтось третій.

– Чому ти так вважаєш? — запитав Талунг, як тільки почув моє ствердження.

– Тому, що я надав доступ Неонілі й до тих кімнат — пояснив я, поки відправляв магічного вісника імператору з проханням терміново прибути — тож у неї не було потреби зламувати захист на моїх, адже для того, щоб потрапити туди вона вільно могла скористатися своїми.

– Лекс, а вона як себе поводила? Може ти помічав щось дивне чи незвичне? — несподівано запитав Талік, що сидів на дивані, оперши руки на коліна та схиливши на них голову.

 – Та вона взагалі дуже дивно себе поводила увесь тиждень — задумливо та трохи розгублено відповів Лекс, а помітивши наші запитливі погляди, пояснив — першого робочого дня вона запізнилася на сніданок, та я списав це на те, що може проспала чи ну всяке буває. Під час обіду похапцем щось з'їла, і поспішила до себе, а ввечері взагалі після…

Хлопець замовк ніби згадавши щось надзвичайне і з широко відкритими очима дивився на мене.

– Лексе, що ти пригадав? — насторожено запитав я.

– Після завершення першого робочого дня, коли вона вже мала піти до себе, я виявив її біля стійки адміністратора — тихо проговорив хлопець, а потім майже пошепки додав — і вона розмовляла з Його Імператорською Величністю.

– Що?! — майже одночасно вигукнули я і Талунг.

Кілька хвилин ми з Талунгом дивилися один на одного. Кожен з нас бачив в очах іншого відображення власних емоцій, і найяскравішою із них була злість. На Імператора, що від цікавості не всидів на місці і ймовірніше, саме своїм візитом налякав дівчину.

– Ну, і що тут у тебе такого термінового трапилося Олі? — насмішкувато пролунало з відкритого порталу, що з’явився посеред кабінету, а вже наступної миті з нього вийшов і сам усміхнений імператор.

– Ти навіщо це зробив?! — кинувся я до нього з наміром врізати по пиці не витримавши його розслабленого вигляду — ми ж домовилися, що ти чекаєш!

– Ого! — промовив він, здивовано дивлячись на мене та Талунга, що встиг перехопити мене на пів шляху, а тепер тримав за плечі не даючи й сіпнутися. А наступної миті скомандував вже абсолютно зібраними серйозним тоном — Розповідайте!

– Неоніла зникла — просто промовив Талунг, все ще тримаючи мене, хоча і трохи послабивши захват — як ти можеш зрозуміти після твого візиту.

– Ні — спокійно повідомив він розміщуючись в одному з крісла, а потім додав — її зникнення не може бути пов'язано зі мною, оскільки вона не знала, що перед нею був я. Ну, тобто імператор… Хіба, що твій помічник все ж таки сказав їй, хто був тим дивним відвідувачем.

Усі присутні не змовляючись перевели погляди на Лекса, який здивовано подивився на імператора та абсолютно серйозно промовив:

– Звичайно ж я нічого не казав, Ваша Імператорська Величність. Я завжди виконую свої обіцянки.

– Відпусти мене вже — тихо звернувся до Талунга, і він мовчки відпустив, але сів на друге крісло, що розташовувалося між мною та імператором.

Я ж зробивши крок у бік, обперся у письмовий стіл і тримаючись за нього обома руками, набрав повні груди повітря, як перед зануренням. Розуміючи, що зараз маю повідомити присутнім про свій крах по всім фронтам. І, мабуть, вперше за своє довге життя я не знав, що можна зробити у цій ситуації. Тож, зібравши всю свою волю в кулак різко видихнув та промовив: