Розділ 41

Олівер

Я сидів на зеленій траві витягнувши ноги й притулившись до стовбура старого дуба, спостерігав за адептами та викладачами, що трохи у стороні відзначали завершення практики біля багаття. Тож вже вранці ми усі повернемося додому, а через кілька тижнів цим адептам вже буде вручено дипломи про завершення навчання. Зараз же вони весело щось обговорювали та пригадували курйозні ситуації, що виникали під час проходження практики або навчання. Зазвичай я теж активно брав участь у подібних посиденьках, але не цього разу. Сьогодні ж я зайняв позицію стороннього спостерігача з похідним кухлем запашної кави у руках, але мої думки були далеко від цього місця. Подумки я був поряд з однією маленькою, тендітною та непосидючою прийшлою. І хмикнувши широко посміхнувся від спогаду того моменту, коли вперше у розмові застосував до неї це слово, і як вона на фразу “Це ти у нас прийшла…” розгублено перепитала “Куди це я прийшла?”.

Після чергового ковтку гарячої кави, у пам’яті спливли спогади про наші з нею посиденьки в кріслах у нічному саду під зірковим небом.

– А чи знаєш Олівере, чому мені так подобається це місце та наші з тобою чаювання? — одного разу запитала Неоніла дивлячись у нічне небо та не чекаючи моєї відповіді задумливо продовжила — Це нагадує мені про вечори з рідними, біля багаття чи просто ось так сидячи у кріслах в альтанці, яку змайстрували дідусь разом з батьком. Це було наче нашою сімейною традицією. Коли кожен розповідав про те, як пройшов його день… Я ж дитиною завжди з нетерпінням чекала їх, адже саме там можна було побачити ту сторону професії лікаря, яку зазвичай не помічають інші, чи яку не заведено виставляти на загальний огляд… Адже не розповіси ж кожному зустрічному: як це, коли щемить серце від жалю про втрату пацієнта; чи коли сумніваєшся у власних здібностях, після чергової поразки у боротьбі зі смертю; чи, які емоції переповнюють, коли змушений повідомити пацієнту про те, що його життя вже ніколи не буде таким як раніше… Прояви емоцій від радісної події у лікарському житті сприймаються, як позитивний настрій і здатність лікаря морально підтримати пацієнта, налаштовуючи таким чином на позитивний перебіг лікування. А негативні ж емоції, смуток, жаль, біль… за замовчуванням лікар не має проявляти, аби не пригнічувати й без того приголомшеного пацієнта… Саме у таких розмовах я навчалася людяності та терпінню… адже дуже легко втратити ці якості у сірих буднях лікаря. Тож, дякую тобі за відчуття дому…”

Взагалі, з її появою моє вивірене та сплановане життя, ніби зробило кульбіт та забарвилось яскравими фарбами. Воно наче наповнилося новим змістом. Хоча і до цього я не страждав у вічних пошуках себе, Адже завжди знав чого хочу та до чого прагну, був поглинений у вивчення цілительської магії, займався кураторством в Академії, мав особистих учнів та власну цілительську. Але, мабуть, і як у кожного буває так, що з часом починаєш помічати, нібито те, що раніше викликало захват, стає звичною буденністю та рутиною. Напевно тому, коли Талунг мене викликав у таверну, аби надати допомогу хлопчику, що впав з даху, я здійснив перехід більше автоматично ніж направлено, прихопивши з собою валізку з артефактами.

Я був поглинутий якимись черговими роздумами, тож для мене стало повною несподіванкою побачити біля хлопчини юну й тендітну особу, яка напрочуд вправно надавала допомогу, та ще й без застосування будь-якої магії. Побіжно просканувавши хлопчика зрозумів, що він магічний і немає протипоказань до застосування магії. Натомість дівчина була не магічною. І це дивовижне поєднання розбурхало у мені цікавість, тож подавши знак присутнім мовчати, з цікавістю спостерігав за її діями. І з кожним її виваженим рухом та твердо наданою вказівкою відчував захват. Мабуть, вперше за багато років я був настільки зацікавлений чимось або кимось.

А після знайомства з нею, без вагань запропонував їй працювати зі мною. Хоча, попри палке бажання отримати цю дівчинку у своє підпорядкування, все ж побоювався, що вона виявиться звичайною або ж просто вправною. 

– Тож, можливо зовсім скоро я втрачу будь-який інтерес до цієї дивнички — промовив я сам собі, коли вони з Талунгом повернулися у таверну — але в будь-якому разі я маю це перевірити аби не картати себе потім за втрачені можливості.

Але вона дивувала мене тим, що кожного разу інтерпретувала побачене чи почуте на свій лад. І у світлі її бачення те, що мало труднощі у виконанні, ставало ніби очевидним і явним.

– Це просто ви розпещені магією, тож відключаєте креативне мислення — одного разу зі сміхом пояснила вона, після чергового успішного подолання перешкоди — А коли у тебе є лише твої знання і пацієнт, що помирає на твоїх руках, то ти сам створюєш і магію, і диво.

А ще в ній була загадка, яка полягала в тому, що бувши абсолютно не магічною істотою, вона бачила, чула та уміла управляти магією. І це просто приголомшило мене, адже маги подібні здібності здобували шляхом самовдосконалення, постійних медитацій та розвитку власної магії, а тут…

Черговим потрясінням та відкриттям для мене стало те, як вона змогла відновити пошкоджений канал Мінаса. Я мало не заплакав від усвідомлення того, який скарб потрапив у наш світ. І те, що його необхідно зберегти за будь-яку ціну, стало пріоритетним для мене. Хоча не здивуюся, що імператор після того, як дізнався про неї та її здібності, зажадає аби вона перейшла під повну охорону імперії. Сподіваюся, що він дотримується наших із ним домовленостей, і не буде вчиняти ніяких дій стосовно неї, аж поки я не повернусь з практики й сам не розповім їй про те, як пройшла наша з ним зустріч і про плани щодо неї.