Розділ 33

– Доброго ранку Ваша Світлість — намагаючись стримати посмішку, вголос привіталася з чоловіком і наблизившись до ліжка, побіжно оглянула. Відмітила про себе темні кола під очима та добряче розтріпане волосся.

– Невже не спалося? Чи ворочався всю ніч від поїдів сумління? — про себе пирхнула я прямуючи у гардеробну за новим очисним артефактом та чистим одягом для герцога.

Обравши темно сині штани та білу сорочку, підхопила шнурівку “чистого” артефакту і поглядом зачепилася за крісло, що стояло у кутку. Підійшла ближче, щоб роздивитися: цілком звичне, лише чотириколісне (два стандартно великі та два маленьких, що розміщені біля підніжки), а ще ручка суцільна, а не окремо для кожної руки. Кілька ременів для безпеки.

– Треба спробувати, якось прогуляти герцога — сказала сама собі та рушила у кімнату.

Поклавши на тумбочку чистий одяг, спіймала погляд чоловіка і мені здалося, що на вилицях з’явився ледь помітний рум'янець. Але вдавши, що не помітила цього, обпершись коліньми на ліжко підійняла його трохи притягуючи вперед, та підклавши подушки, одягла на шию очисний артефакт. Потім отримала його сніданок та присіла на край ліжка й піднесла чашу з трубочкою до губ. Чоловік зробив глибокий вдих і не відводячи погляду від мого обличчя, почав пити. Я ж щосили стримувала міміку, щоб не видати радості від першої маленької перемоги. Але час від часу відчувала, як кутики губ самі сіпаються у спробі посміхнутися. Відставивши на тумбочку брудний посуд, підвелася з ліжка та потягнула за край ковдри, з наміром переодягти чоловіка. Та мені здалося, що руки чоловіка, які увесь час лежали поверх ковдри, напружилися і міцніше притисли її до ліжка. При повторній спробі картина повторилася.

– Ну, і що знов? — присівши на край ліжка подумки запитала у чоловіка.

– Компроміс? — з полегшенням видихнув чоловік, на що я лиш здивовано підняла брови — Я чекав поки ти дозволиш надсилати тобі думки. Я все зрозумів. Вибач за мою вчорашню поведінку…

– Гаразд — після кількох хвилин мовчання відповіла я — Ваші пропозиції?

– Спочатку давай повернімося до спілкування на “ти” і без титулу — сказав він і замовк, чекаючи на відповідь.

– Ти можеш озвучити одразу всі — відповіла я, одразу ж виконуючи першу його умову. І все ж посміхнулася побачивши полегшення в очах та ледь помітну посмішку.

– Очисний артефакт не знімай і переодягай лише сорочку — випалив він однією думкою.

– Все? — уточнила у нього, коли він зробив довгу паузу.

– Ні! Ще, будь ласка, не йди одразу. Мені цікаво з тобою розмовляти — прошелестіло у моїй голові, а очі герцога знов потемніли.

– Добре — врешті відповіла я, що в принципі й не так і важко буде зробити — але у мене теж є умови та кілька уточнень…

– Я слухаю — швидко погодився він.

– З переодяганням зрозуміла суть проблеми та погоджуюся — промовила я і помітила його полегшений видих — тепер артефакт… Олівер казав, що ти погано на нього реагуєш, тож як плануєш витримувати його увесь день?

– Я витримаю краще біль, ніж… — пробурмотів він червоніючи.

– А як щодо варіанту, що він буде на тобі лише за мою відсутність? — уточнила я, схиляючи голову на бік.

– Згодиться — впевнено відповів він, щось трохи обдумавши.

– Ще… Олівер розповідав, що тобі вдається частково контролювати м’язи, тож іноді ви користувалися кріслом, яке зараз стоїть у гардеробній — обережно розпочала я — Чи можу я, у вигляді компенсації за недовгі візити вранці та в обід, запропонувати прогулянки садом, скажімо… після вечері?

– Ти ж десь працюєш, так? — запитав він замість відповіді.

– Так, тут у цілительській. Тому у робочий час зникати без причини не можу. Під час обідньої перерви, буду встигати лиш нагодувати тебе. А ввечері у мене більше вільного часу.

– Добре, хай будуть прогулянки — через деякий час, не дуже охоче, та все ж погодився він — але я б не хотів обтяжувати тебе ще більше, ніж вже є.

– Обіцяю, ми будемо орієнтуватися по ситуації й фізичному стані обох — з посмішкою відповіла я — а зараз, якщо ми вже завершили з компромісами, давай-но все ж таки переодягнено сорочку. До всього, мені за п’ятнадцять хвилин треба братися до роботи.

На щастя, з сорочкою непередбачуваних моментів не сталося, тож я встигла ще й переплести розтріпану косу чоловіка. А рівно о дев'ятій я стояла біля стійки адміністратора.

І одразу ж потрапила під роздачу Лекса, що вже стояв там нервово постукуючи пальцями по столі:

– Чому ти не з’явилася на сніданок?

– Проспала? — ніби запитуючи відповіла я.

– Угу, саме так я і подумав — ховаючи посмішку відповів хлопець та повертаючись до стійки додав — у тебе десять хвилин, щоб поснідати.

– Та я можу… — почала було я говорити про те, що можу обійтися і без сніданку.

– Час пішов — абсолютно рівним тоном промовив він не підіймаючи голови.

Я ж лиш пирхнула на те, як у цей момент, за манерою поведінки хлопець був схожий на Олівера. Не дарма ж кажуть, що учень у всьому стає подібний до свого вчителя.