Розділ 25

– Ти йому сподобалася — сказав Олівер, варто було нам відійти на кілька метрів від кімнат герцога — і у твоїй присутності він почувається добре.

– Ну, щодо його самопочуття цілком згодна — посміхнувшись кутиками губ відповіла я — А стосовно вподобань… те, що йому не стало гірше у моїй присутності, то ще не говорить про його симпатію.

– Ніло, та він не відводив від тебе очей! — вигукнув чоловік — а це вперше за той час, що він тут.

– Звичайно — промовила я, погоджуючись з ним — Чи ти не вперше привів дівчину в його кімнати?

– Ти нестерпна! — фиркнув він, засміявшись — Дякую за допомогу.

– Пусте. Я ж казала, що допоможу у будь-якому випадку — знизивши плечима промовила я, сідаючи в одне з крісел, що розміщувалися біля моїх дверей.

– Я пам’ятаю, тож дуже скоро планую скористатися твоїми послугами — зі сміхом відповів Олівер займаючи друге крісло — з наступного першого робочого дня розпочнеться тижнева польова практика для адептів випускного курсу. Вона проходить у віддаленому закинутому поселенні, яке на час практики закривається захисним куполом і до кінця ніхто не може вийти за його межі. Минулого року, у цей період Ліам був під наглядом у палаці, а цього року… окрім імператора про його стан знаєте лише ти та Теом. Імператор навряд чи зможе непомітно зникнути на тиждень. На Теома Ліам реагує черговим нападом, і гадаю що він того просто не витримає…

– Отже, залишаюся лише я — спокійно договорила за нього — добре, звичайно я буду поряд. Але ж у мене немає магії підтримувати його, тож треба організувати хоча б триразове харчування. Чи зможе кухар готувати щось дієтичне, але у вигляді крем-супів? Так Ліаму буде легше пити їжу. Мені здалося ніби йому боляче відкривати рот, а враховуючи твої слова про його скам’янілі м'язи, гадаю це цілком ймовірно.

– Я з такого ракурсу не дивився — майже пошепки хрипким голосом відповів він — я звик його бачити мужнім, грізним та незламним. А зараз я у більшості випадків розгублений…

– Олівере, це відчуття мені знайоме. Коли справа стосується сторонньої особи, рішення даються ніби легше, та й картину ти бачиш цілком. А ось коли на кін поставлено життя рідних, то стан “зляканості” та розгубленості, стає чи не постійним твоїм супутником. Ти робиш усе можливе, щоб допомогти чи полегшити життя, але при цьому постійно лаєш себе за те, що ніби робиш недостатньо.

Деякий час ми сиділи мовчки поринувши у власні роздуми та спогади. І кожен з нас мав, що озвучити. Але чи варто щось говорити тому хто був на твоєму місці, переживав твої страхи та переживання? Ні. Душі, які пройшли однаковий шлях, здобувають здатність говорити без слів та підтримувати лише своєю присутністю.

– Вже майже третя ранку — врешті промовив Олівер — треба добре відпочити. Я повідомлю Талунга, що ти залишишся у цілительський на вихідні, добре?

– Добре — погодилася з ним — Тільки так, щоб він не відкрив одразу ж портал сюди з’ясовувати справжні причини.

І коли я вже відчинила двері у свої кімнати чоловік промовив:

– Розв'язуючи мої проблеми ти так і не сказала навіщо чекала мене.

– Та то, мабуть, треба озвучити на ясну голову — з посмішкою відповіла йому — та й наочно показати, а то так наплутаю, що й не зрозумієш…

– Ну, тепер точно говори! — зацікавлено промовив він, за кілька кроків знов опиняючись біля мене — після такого формулювання точно від безсоння сконаю до ранку.

– Просто сьогодні, під час огляду Мінаса, мені на мить здалося, що на викликаній Лексом проєкції, з’явилася третя ледь помітна кольорова ниточка. Зазвичай я бачу кістки, червоні нитки кровоносних судин та сині нервові. А ось сьогодні, дуже близько до синьої нитки нервів, помітила блакитну. І мені здалося, ніби в одному місці вона переривається. Але варто було зосередити свій погляд саме у ту точку, як переді мною постала цілком звична картина. Я побоялася озвучити побачене Лексу, він же не в курсі того, що я чую і бачу магію. Тож і не знала, як він усе сприйме. Хоча може мені просто привиділося. Тому хотіла поглянути з тобою…

А наступної миті Олівер, з шаленими очима дослідника, відкрив портал. Одночасно проговорюючи заклинання сну. Ми опинилися в кімнаті Мінаса. Хлопчик та його батько міцно спали. Ще одне клацання пальців і на кімнату навішано звукопоглинальний та непроникний купол.

– Тепер сюди ніхто не ввійде — промовив Олівер, розкриваючи над ногою хлопчика проєкцію — показуй та розповідай.

– Якщо я правильно розумію, то колір магії істоти не відрізняється від кольору джерела його магії? — запитала я, а отримавши ствердний кивок у відповідь, поставила наступне питання — ти ж, як цілитель можеш побачити колір його джерела?

Олівер ствердно хитнув головою і перевів погляд на грудну клітку Мінаса.

– Він блакитного кольору? — тихо запитала я.

– Так — пролунало так само тихо у відповідь.

– Збільш, будь ласка, ось тут зображення — промовила я — але не швидко, я скажу коли побачу.

Я щосили намагалася розгледіти хоч щось не звичне, але перед очима була цілком звична картинка. Від розчарування, що накривало хвилею та давило на плечі, ніби непосильна ноша, я схилилася та обперлася руками об край ліжка. Прикрила очі та зробивши кілька глибоких вдихів, хотіла вже визнати свою помилку. Та у мить коли я перевела погляд на обличчя Олівера, щоб озвучити це, як побачила ніби трохи світлішу тінь ниток нервів.