Розділ 24

І цілком закономірно, що за відсутності у приміщенні сторонніх, глянула на чоловіка, якого все ще підтримувала за плечі. Але в його погляді побачила лише вже звичне пильне спостереження. І жодної іншої емоції.

– Таки, мабуть, варто приділити більше уваги якісному відпочинку — прошепотіла я, прибираючи все ж таки руки від плечей чоловіка та розтираючи скроні, які несподівано скувало ніби обручем.

– Так, ось бульйон! — пролунало за моєю спиною.

Я ж бачачи чергове сіпання герцога, зробила висновок, що Олівер повернувся теж порталом, тож озвучила зроблені висновки:

– Герцогу не подобаються твої портали.

– Тобто? — перепитав цілитель ставлячи на столик перед Ліамом глибоку піалу із запашним бульйоном. А слідом прибираючи інші тарілки.

– Він болюче реагує на відкриття порталу — пояснила я.

– О, вибач друже! — зніяковіло звернувся він до герцога — я знаю… просто від емоцій та можливості нагодувати його, геть усе забув.

Я ж намагаючись не робити різких рухів аби не посилювати біль у скронях, обережно підвелася зі свого місця, даючи Оліверу можливість сісти навпроти герцога та спробувати врешті його нагодувати. Але побачила, що герцог лиш втомлено прикрив очі, відмовляючись відкривати рот. І несподівано ніби осяяння прийшла згадка про те, що голова Таємної канцелярії має ментальні здібності. Тож пригадуючи усе, що читала про менталістів, подумки звернулася до герцога намагаючись розслабитися та дозволяючи отримати доступ до моєї свідомості. Але за кілька хвилин зрозуміла, що усе даремно і нічого не вдається. Лише голова більше розболілася. Але побачивши, як плечі Олівера опускаються вниз, розгнівано подумала українською дивлячись на герцога:

– Наче мала дитина! Невже так важко рота відкрити?

– Важко — пролунала тиха відповідь у голові, що змусила здригнутися та широко відкрити очі. Оскільки усвідомила, що відповідь пролунала українською.

– Чекай-но — подумки промовила я не відводячи очей від герцога — Герцог Ліам те Алексантері це ж Вас я чую у своїй голові?

І широко відкриті очі чоловіка стали мені відповіддю.

– Але як? І чому моєю рідною мовою? — мої питання роїлися у голові, щосекунди множачись ніби сніжний шар. Тож спробувала заспокоїтися і спочатку вирішила поставити пріоритетні питання — Ви хочете їсти, але Вам важко? Можете відповідати “Так” або “Ні”, якщо важко.

– Так.

– Важко ковтати?

– Ні.

– Бульйон через трубочку спробуєте?

– Так.

– Олівере, спробуй не ложкою нагодувати його, а через трубочку — тихо вголос проговорила я, ледь доторкнувшись до плеча чоловіка.

За декілька хвилин з бульйоном було покінчено. Я ж з посмішкою дивилася на радісного Олівера, який то кинувся обіймати герцога, то розтріпував його волосся. І від щирості його почуттів та емоцій, мене саму ніби наповнювало впевненістю у власних силах і додавало наснаги рухатися уперед.

– Дякую тобі Неоніло — вигукнув цілитель та кинувся до мене з обіймами, а наступної миті почав кружляти, чим викликав помутніння у голові.

– Постав мене — прошепотіла я крізь стиснуті зуби — мені погано.

– Що трапилося?! — занепокоєно запитав чоловік всаджуючи мене на край ліжка, присідаючи переді мною навпочіпки та стискаючи мої долоні.

– Голова болить. Мабуть, від постійного порушення режиму сну — стомлено посміхнувшись відповіла я — Нічого страшного. Завтра вихідний, тож і відпочину.

– Ага, знов підеш у таверну — пробубнів він.

– Не піду. Просто скажу, що ти накидав мені додаткової роботи. — пожартувала я.

– Я?! — здивовано перепитав Олівер.

– Ну, а хто ж тут мій роботодавець? — зробивши не менш здивований вираз обличчя уточнила у нього.

Та наступної миті у кімнаті чоловік гримнув сміхом, остаточно розслабляючись від стресового дня.

– Ти про щось хотіла поговорити? — нагадав він через кілька хвилин.

– Так, але може своїми розмовами ми заважатимемо герцогу відпочивати? — тихо відповіла я.

– Добре — сказав Олівер коротко глянувши на герцога — Зараз я закину його речі в очищальний артефакт і можемо йти.

Поки Олівер порався у ванній кімнаті я повернулася до герцога та запитала пошепки:

– Ви мене розумієте лише коли я думаю своєю мовою чи й коли вашою також?

Але відповіді я не почула, хоча по очах бачила, що йому є що сказати. Тож повторила своє питання у голові та одразу ж отримала відповідь:

– Твою лиш розумію, але відповісти можу лише коли ти відкрита подумки.

– А я не завжди відкрита подумки? — насторожено запитала у нього.

– Ні. Лише коли твоя думка направлена на мене.

– А Олівера Ви розумієте? — обережно запитала я, побоюючись перетнути дозволені межі. Хоча де вони поняття не мала.

– Ні — коротко відповів він, а потім уточнив — я не всі твої слова знаю, щоб сказати вірно… На мені закляття. Воно ніби не дає згадати.