Розділ 23

Однак, після вечері, повернувшись до своїх кімнат вирішила трохи відпочити, тим самим скорочуючи час очікування до повернення Олівера з академії. І закономірно, що після майже безсонної ночі, непомітно для себе заснула. А коли прокинулася, виявилося вже п’ятнадцять хвилин на першу ночі. Та все ж плекаючи якусь надію, що Олівер у цей час може ще працювати, вийшла у внутрішній дворик. Пройшлася бруківкою вздовж кімнат Олівера і герцога, але побачила лише темні вікна.

– Що і слід було очікувати, напевно вже давно всі сплять — пробубніла собі під ніс українською, все ж проходячи по колу увесь сад — одна лиш ти Неоніло виспалася, і тепер вештаєшся попід чужими вікнами наче примара якась…

Однак звук клацання замку та чиїсь поспішні кроки позаду змусили мене різко озирнутися та замовкнути на півслові.

– Неоніло? — здивовано промовив Олівер, який саме вийшов зі своїх кімнат і зараз прямував у мій бік — Ти чому знов не спиш такої години?

– О, якраз тебе я і шукаю! — залишивши його запитання без відповіді, вигукнула я і рушила йому на зустріч.

Чоловік зупинився якраз навпроти дверей у кімнати герцога і тепер здивовано та зацікавлено спостерігав за моїм наближенням. А коли ж я підійшла майже впритул, відчинив двері та запитав:

– Ми можемо поговорити у середині? Я просто ліг відпочити після повернення з академії та й трохи заснув. Тож і не відвідав Ліама…

Я лиш хитнула головою та впевнено увійшла у приміщення. У кімнаті панувала напівтемрява, та це не завадило мені чітко побачити очі чоловіка, що лежав на ліжку. Він не спав і здалося, що в його очах промайнуло здивування. Лише на мить. Та й то на таку коротку, що я б і не могла стверджувати чи напевно було те здивування. Відійшовши трохи у бік, вирішила зайняти місце на диванчику у гостьовій зоні апартаментів аби не заважати цілителю.

Олівер же підійшов до ліжка та почав тихо про щось запитувати герцога, але той ніби й не помічав чоловіка поряд з собою. Натомість він не відводив свого уважного погляду від мене. Це трохи напружувало і не давало сконцентруватися на тому про, що хотіла запитати. Тим часом Олівер надів на шию хворого якийсь артефакт і рушив у бік гардеробної. Я ж зі свого місця мала змогу бачити, як навколо герцога пробіглася хвиля магії молочного кольору. Та мою увагу більше привернула реакція чоловіка: він примружив очі та досить помітно сіпнув куточком губ. І коли я вже підвелася зі свого місця аби підійти, з гардеробної вийшов цілитель з чистими речами у руках.

– Олівере, а що це за артефакт? — поставила питання, що виникло у мене після побаченої реакції герцога.

– Це очисний артефакт — пояснив він — Ліам не сприймає побутову магію та заклинання для зцілення. Він належить до групи пацієнтів, що не лише втрачають магію, а й не сприймають лікування нею. Такі ж артефакти діють швидко та якісно. Але завдають відчутного дискомфорту Ліаму. Та все ж вони менш болючі ніж повноцінне використання магії.

– Отже, ті артефакти які ти використовуєш під час нападу, на постійній основі принесуть йому ще більшу шкоду — сказала стверджуючи очевидне, хоча внутрішньо трохи засмутилася. Адже виявилося, що допомогти цьому чоловікові або ж полегшити стан на постійній основі не можна. Ну, принаймні артефактами.

Поки я стояла посеред кімнати поринувши у роздуми, цілитель обережно підійняв герцога на ліжку, зняв з нього артефакт і почав стягувати сорочку. Побіжно оглянувши худорляву статуру, я перевела погляд на обличчя Ліама, та зі здивуванням помітила, що він спіймавши мій погляд на мить прикрив очі, ніби просячи не дивитися. І чомусь цей жест сприйнявся моїм серцем саме як прохання. Наче таким чином він намагається зберегти крихти власної гідності. І я без вагань підкорилася його не висловленому бажанню.

І поки я стояла з прикритими очима Олівер встиг вже переодягнути герцога та посадити його зафіксувавши з усіх сторін подушками.

– Неоніло, з тобою усе гаразд? — стривожено запитав він.

– Так, усе добре — відповіла та все ще не відкриваючи очі запитала — ти вже переодягнув герцога?

– Так, — якось розгублено відповів він — ти чого це очі закрила?

– Просто — тихо відповіла я, а відкривши очі знов зустрілася поглядом з герцогом. Але розуміючи неможливість озвучити те, що ніби побачила, як герцог попросив очима. Це ж навіть дивно звучить. Тож сказала я зовсім інше — мені здалося, що буде нетактовно з мого боку витріщатися на оголеного чоловіка…

– В першу чергу він пацієнт — з легкою посмішкою промовив цілитель.

– Олівер, це він твій пацієнт — уточнюючи відповіла йому — я ж тут, тому що мала до тебе розмову, а не для того, щоб розглядати чоловіків…

– Добре, добре. Я почув твою позицію — примирливо промовив він, але я бачила що до цієї розмови ми ще повернемося — зараз я погодую Ліама, а ти поки розповідай, що у тебе трапилося.

І поки він брав їжу з шафи доставляння, я гадала чи можна мені розповідати при голові Таємної канцелярії про побачене під час огляду Мінаса? Хоча чи може у такому стані він бути для мене загрозою? І чому я взагалі сприймаю його, як загрозу для прийшлих? Адже ніде не читала про його негативне до них відношення…

– Так не можна, Ліаме…

Тиха фраза вимовлена Олівером вирвала мене з роздумів. Цілитель сидів на краю ліжка спиною до Ліама, з опущеними плечима та схиленою головою. Перед герцогом на ліжку стояв маленький столик з їжею.