Розділ 22

Цілком закономірно, що після надзвичайних нічних подій та кількох годин неспокійного сну, я прокинулася лише за пів години до початку робочого дня. Тож нашвидкуруч привівши себе у більш-менш належний вигляд, я підхопила перевірені екзаменаційні роботи адептів і вирушила одразу ж до кабінету цілителя. Адже напевно знала, що цієї години він вже поринув у справи. Тож коротко постукавши у двері й дочекавшись дозволу увійти, я впевнено увійшла у кабінет.

– Доброго ранку, Олівере — привіталася я з порогу і поспішила підійти до його робочого столу — ось я принесла тести адептів, які ти мені вчора давав на опрацювання.

І лише після цього я підвела на нього очі, підсвідомо відмічаючи, що за увесь цей час він не вимовив жодного слова. Глянула на нього і спіткнулась об його пильний погляд та оманливо розслаблену позу.

– Доброго ранку, Неоніло. Дякую за допомогу з перевіркою — врешті промовив він спираючись підборіддям на складені у замок долоні — Ти хоч встигла поснідати?

Я ж очікуючи, що зараз він буде сваритися за пропуск сніданку, тож аби не провокувати більше лиш заперечливо похитала головою. І тому від подиву аж підняла брови, коли він мовчки підвівся та пішов до шафи доставлення, а за кілька хвилин повернувся вже з наповненою тацею у руках.

– Давай-но сідай і поснідай. Бо, мабуть, схопилася з ліжка та хуткіше сюди… — тихо сміючись промовив він ставлячи тацю на свій стіл зі сторони відвідувачів — а я поки буду говорити.

Від цієї ситуації, що так нагадувала вчорашній вечір, ми обидва розсміялися. Тож не гаючи часу я взялася за сніданок, втім налаштувалась уважно слухаючи Олівера. Чоловік мовчав деякий час, ніби наважуючись розпочати розмову.

– Знаєш, нічна пригода трохи вибила мене з буденної колії. І я, мабуть, не мав права тебе у це все втягувати… — промовив він врешті, ніби вибачаючись — В принципі до цього часу мені вдавалося долати усе це самотужки, а вчора…

– Вибач, що перериваю твої бідкання — з легкою посмішкою зупинила я його монолог — Олівере, немає нічого жахливого чи принизливого у тому, щоб прийняти допомогу від того, хто з’явився на твоєму шляху. Жодна істота не повинна залишатися сам на сам з бідою чи труднощами. Знаєш, у моєму світові кажуть, що найважче вдається вимовити слово “Допоможи”. І не тому, що це принижує особистість, ні. А виключно тому, що усі ми панічно боїмося почути категоричне “Ні!”.

Я замовкла на кілька хвилин, завершуючи свій сніданок, тим часом даючи чоловікову не лише почути сказане, а й сприйняти почуте.

– Олівере, вчора я абсолютно свідомо запропонувала свою допомогу — серйозно почала говорити я, після того, як віднесла брудний посуд — Не тому, що пожаліла тебе чи герцога, ні. Те, як ви протягом такого періоду долали усе це, варте поваги та захоплення. А ніяк не жалості. Я допоможу тому, що просто можу це зробити.

Але щось відповісти чи заперечити Олівер не встиг, оскільки коротко постукавши у кабінет заглянув занепокоєний Лекс. Та варто було мені потрапити у поле його зору, як він полегшено видихнув, і вже з посмішкою промовив:

– Доброго ранку. У приймальні уже очікують перші відвідувачі. Тож, поки Неоніла буде снідати, може я сам розпочну їх огляд?

– Доброго ранку, Лексе — посміхаючись у відповідь промовила я — Дякую, хлопці! Мені дуже приємна ваша спільна турбота. Олівер вже усе проконтролював, тож я поснідала. Отже, ми сміливо можемо розпочати огляд відвідувачів разом.

– Гаразд, тоді я в Академію — з не менш відкритою посмішкою промовив Олівер, підводячись з крісла — Але, гадаю, на обід прийду.

Після цього він взяв зі столу стос перевірених вчора робіт адептів і вступив у відкритий портал. Ми ж разом з Лексом поринули у круговерть “веселих” буднів цілительської. До обіду встигли надати допомогу двом селянам, що отримали несерйозні побутові травми, здійснити обхід пацієнтів, оформити виписку трьох істот і двох госпіталізували. Левову частку часу звісно ж було витрачено на обхід стаціонарних пацієнтів. Адже у цілительській перебували не лише магічні істоти, а й не магічні або ж ті, що втратили свою магію. Та й останніх теж було поділено на дві групи: ті, кого можна лікувати за допомогою магії й ті, до кого не можна її навіть застосовувати.

І хоч усе відбувалося у звичному режимі та без усіляких надзвичайних ситуацій, час від часу я думками все ж поверталася до нічної події. Мені кортіло дізнатися якомога більше подробиць того, що сталося ж тоді з герцогом та зараз щось утримувало мене від розпитувань Лекса. Можливо той факт, що увесь цей час Олівер вправлявся з усім сам. А це може свідчити про те, що може хлопець і не в курсі усієї ситуації. Або ж просто інформація про це не розповсюджується і місце перебування герцога тримається у таємниці. У будь-якому разі, мабуть, з усіма питаннями варто звертатися виключно до цілителя. До того ж чомусь мені видається, що й присяга не дасть мені іншого вибору. А перевіряти діапазон її дії я не маю палкого бажання. 

Хоча, дещо дивне сьогодні таки сталося. Під час огляду Мінаса, у певний момент мої думки почали знов вертітися навколо таємничого герцога, і помітивши це, я одразу ж спробувала повернути свою концентрацію уваги на хлопчика. Та за мить зрозуміла, що бачу трохи незвичайну картинку перед очима. Там, де на викликаній Лексом проєкції, зазвичай крім кісток було видно нерви та кровоносні судини, з’явилася третя ледь помітна кольорова ниточка. Дуже близько до синьої нитки нервів вбачається блакитна. І мені здалося, ніби в одному місці блакитна ниточка переривається. Але варто було зосередити свій погляд саме у ту точку, як переді мною постала цілком звична картина: кістки, нерви, судини.