Розділ 20

Цілитель, як і завжди, сидів за письмовим столом з купою паперів. Він мав досить втомлений вигляд, що й не дивно з його зайнятістю в останній тиждень.

– Привіт — тихо привіталася переступаючи поріг та роблячи кілька впевнених кроків у бік Олівера — Не заважатиму?

Та, мабуть, чоловік так був зосереджений на роботі, що й не почув мого наближення, оскільки сіпнувся, наче від несподіванки. А наступної миті рвучко підвівся, аж стілець посунувся, та вийшовши із-за столу зробив кілька кроків у мій бік.

– Неоніло? Не чекав тебе сьогодні побачити — трохи здивовано промовив він, втім уважно оглядаючи мене — ти ж наче мала бути у школі. Наскільки я пам’ятаю, то після вручення дипломів має бути ще й святкування…

– Так, усе вірно — посміхаючись відповіла я, хоч і ніяковіючи під його пильним поглядом та все ж не роблячи спроб відвести власного погляду — та я в принципі й не планувала залишатися там, адже нікого з учнів не знаю. А просто відбути захід, бо так належить, не мала жодного бажання. Мабуть, коли тобі тридцять ти вже починаєш цінувати власний час і чітко розумієш кого хочеш бачити поруч…

– Дуже цікава думка. До речі, ти ранком так швидко пішла, що я навіть і не встиг сказати, як тобі неймовірно пасує ця сукня — посміхнувшись він підійшов майже впритул та взявши за руку, запропонував спрямовуючи у бік дивану — Присядьмо і ти детально розповіси, як усе пройшло.

– Добре, але за однієї умови — серйозно відповіла чоловікові займаючи місце на гостьовому дивані. І ледь не розсміялася побачивши трохи розгублений вираз обличчя Олівера, який все ще не відпустив моєї руки — Нічого непосильного я не вимагатиму. Всього лише горнятко запашної кави.

– Неоніло, ти мене з розуму зведеш своїм формулюванням думок — рвано видихнув та розсміявся він у відповідь. Скуйовджуючи своє волосся чоловік підводячись зі свого місця додав — зараз, зажди одну хвилинку.

Цілитель швидким кроком рушив у бік шафи доставляння, а за кілька миттєвостей я побачила, як він застиг. Його спина напружилася і сам він увесь наче підібрався.

– Олівере, що трапилося? — стривожено запитала я вловивши ці зміни, а не почувши відповіді підскочила з дивану й за кілька кроків опинилася біля нього. І ледве втримала у собі сміх, побачивши, що шафа видала йому повноцінну порцію вечері. Тож намагаючись зберегти серйозне обличчя сказала — отже інших ми соромимо за те, що невчасно їмо, а самі?

– Забув? — ніби запитуючи у мене з винуватою посмішкою промовив він.

– Ну, звичайно! Саме про це я подумала — все ж таки засміявшись вголос, погоджуючись з ним — давай сідай за стіл і їж, а я поки тобі усе розповім.

– Але ж як… — почав було говорити він, та я вже знала про що йтиметься тож впевнено його перервала.

– На відміну від декого я вечеряла вчасно, тож давай сідай — говорила я поки швидко прибирала розкладені на столі папери, звільняючи місце для таці з тарілками — Але можу пообіцяти, що не буду дивитися, як ти будеш жувати… І відбирати у тебе їжу теж не планую.

І поки Олівер сміючись розташувався за столом та почав вечеряти, я повернулася до шафи аби нарешті отримати свою порцію кави. А потім сама розташувалася у кріслі для відвідувачів без поспіху розповідала про те, як здавала тестування, як нервувала та як усе було організовано. Час від часу Олівер ставив питання, чи щось уточнював. Особливу увагу він приділив моменту зустрічі Таліка та Теони.

– Тож може з них складеться пара? — зацікавлено запитав цілитель, розслаблено відкидаючись у кріслі та роблячи ковток чаю.

– Цілком можливо — спокійно відповіла я — принаймні виглядають вони разом досить гармонійно. Але ж, як у нас кажуть, серцю не накажеш. Ми можемо робити висновки лише бачачи зовнішнє, а що у них на серцях, то відомо лише їм двом.

Після моєї відповіді цілитель на деякий час поринув у власні думки. А мій погляд зачепився за папери на його столі, які зовні дуже нагадували тестувальні відомості.

– Ти це, що ще й тести перевіряєш? — здивовано запитала його, на що Олівер лиш ствердно хитнув головою, а я ж додала — гадала, що перевіряють екзаменатори?

– Так я і є екзаменатор. У академії якраз складаються підсумкове тестування, а я в комісії — втомлено розтираючи обличчя пояснив цілитель — мав свого часу дурість погодитися, а тепер ледь встигаю поточні справи вести та ще й ось це все перевіряти…А за кілька тижнів взагалі ще й тижнева практика відбудеться у польових умовах…

– А я можу тобі допомогти? — схиляючи голову на бік запитала я — Може давай я візьму на себе поточні справи? Чи, якщо можливо, то й перевірку робіт? А на час практики, гадаю і Лекс погодиться підстрахувати. Давай зараз те, що терміново на завтра я візьму з собою, а ти просто виспись.

– Впевнена? — з якоюсь надією запитав він.

– Сьогодні напевно! А ось далі будемо орієнтуватися по ситуації — впевнено відповіла йому з посмішкою відмічаючи, як він відставляючи чашку з чаєм у бік, вже почав сортувати папери на столі.

– Тоді йди-но сюди — через кілька хвилин мовив він, жестом показуючи обійти стіл та стати біля його крісла. А коли я опинилася на вказаному місці почав пояснювати — Ось, дивись: це відповіді на сьогоднішні тести, а це артефакт за допомогою, якого ти маєш ставити відмітку навпроти правильної відповіді. Неправильно ж надану відповідь залишаєш не відміченою. У кінці бланка, в полі “перевірено”, притискаєш ось цей артефакт. Але виключно після того, як у верхньому куті першої сторінки з’явиться кількість набраних балів…