Розділ 16

Сьогодні Талік прибув трохи раніше за звичний час і застав мене біля стійки адміністратора.

– Привіт, Нілко! У мене для тебе є новини! — сходу радісно вигукнув він та, не звертаючи увагу на здивованого Лекса, підхопив мене та почав кружляти.

– Талік, відпусти мене негайно! — прошипіла я стукаючи його по плечу, і вже коли опинилася стоячи на підлозі, серйозно додала — скільки разів я тобі казала не робити так? До всього ще й при сторонніх... Ти чого мене дискредитуєш в очах оточення?

– Вибач — промовив хлопець вибачаючись, втім по очах було видно, що він зовсім не шкодує про свої дії — але те, що я маю тобі повідомити дійсно важливе…

– Неоніло, якщо треба, то йди — ховаючи легку посмішку перервав нашу розмову Лекс, який стояв за кілька кроків від нас — десять хвилин не відіграють важливої ролі. До всього, я сьогодні на чергуванні, тож спокійно йди.

– Дякую тобі, Лексе. Добре, тоді це візьму та оформлю вже у себе, а потім принесу тобі — відповіла я, складаючи на купку декілька історій для роботи у кімнаті, і вже звертаючись до Таліка додала — йдемо, малий підривач мого авторитету.

– Нілко! Який я тобі малий?! — показушно обурено вигукнув він, слідуючи за мною — взагалі-то я аж на рік старший від тебе…

– Отож-бо! А поводишся наче підліток. До речі знаєш, у моєму світі існує одна доволі цікава думка: різниця у сприйнятті речей та цінностей чоловіком та жінкою, становить два роки. Тобто те, що жінка зрозуміла два роки тому, чоловік сприйматиме лише зараз. То ж, якщо дивитися з цієї позиції, то ти молодший від мене аж на рік…

– Ти ж зараз не серйозно?! — запитав Талік, примружуючи одне око та притуляючись плечем до стіни в очікуванні поки я відчиняю двері у свої кімнати, а спіймавши мій погляд, пирхнув — це лише одна не дуже розумна думка з твого світу, і вона зовсім не про мене.

– Ну, а якби там говорилося, що це жінка пізніше сприймає ситуації, то було б дуже розумно, так? — сміючись запитала я проходячи у свій кабінет.

– Безсумнівно! — розсміявшись у відповідь сказав юнак, займаючи одне з крісел — ну, а тепер серйозно. Ніло, сьогодні батькові прийшов запит зі школи, щодо ступеня твоєї готовності до тестування. І оскільки якраз зараз розпочинаються цьогорічні здачі, Директор школи запропонував тобі (якщо ти звісно готова) не чекати наступного року, та й щоб потім посеред навчального року не довелося отримувати додаткового рішення щодо індивідуальної здачі для тебе. Тож, він може призначити дату здачі підсумкового тестування для тебе разом з випускниками вже зараз. І звичайно ж я підтвердив твою готовність! Тому, твоє тестування призначено за тиждень. Отже, план такий: ми робимо перерву на три дні, а потім пройдеш пробне тестування. Я вже дістав для цього ті завдання, що були минулого року. Але я впевнений, що ти здаси їх на найвищі бали.

– Мені б твою впевненість — тихо і трохи шоковано буркнула я, сідаючи на диванчик — Талік, а може ти поспішив з повідомленням їх про те, що я готова до здачі цього тестування?

– Ну, і чого це ти Нілко? — запитав він, пересівши до мене та обіймаючи за плечі — Не применшуй власних досягнень! Ти ж подолала за вісім місяців той обсяг, який ми вивчаємо вісім років. І це варте поваги, адже хоч і основи ти вже вивчала під час навчання у своєму світі, та все ж різниця між поняттями, термінами, а особливо між історичними подіями, була разюча. Але ти усе впорядкувала, тож більше впевненості…

– А що тут відбувається?! — пролунало від дверей, перериваючи тим самим підбадьорливу промову хлопця.

Перевівши погляд на Олівера, що так раптово з’явився у кабінеті, одразу відзначила розгніваний погляд яким він свердлив Таліка. Мабуть, юнак теж помітив зміни у поведінці завжди привітного цілителя, оскільки одразу ж підвівся.

– Добрий вечір, Майстре Олівер — промовив він — ось прийшов повідомити Неонілу, що на найближчі три дні робимо перерву у нашому навчанні. Та я напевно вже піду…

– Добре Талік — стримуючи усмішку сказала я, оскільки знала, що хлопець чомусь завжди ніяковіє під пильним поглядом Олівера. І не тому, що боїться того, а тому, що той завжди “вмикає” ось такого поважного та сурового пана, як зараз — тоді, мабуть, у перший вихідний я прийду у таверну.

Хлопець лише кивнув та рушив було на вихід з кімнати, як попереду з’явився зеленуватий портал відкритий цілителем. Тож Талік швидко подякував йому та зник.

Декілька хвилин Олівер стояв і просто свердлив мене поглядом. Я ж чекала поки він почне говорити, адже вже встигла трохи вивчити його характер. І зараз він намагався дати раду своїм емоціям, щоб не зірватися остаточно.

– Ти пропустила вечерю — перше, що промовив він, коли врешті вгамував свої поривання.

– Я не пропустила, а лише не з’явилася вчасно — тихо виправила його, але побачивши, як блиснули його очі твердо додала — Добре, я зараз же піду у їдальню.

Не промовивши більше жодного слова ми попрямували на вечерю. І їли у цілковитій тиші, лиш зрідка вловлюючи погляди один одного. Але він мовчав, я ж поринула у власні роздуми. Його поведінка чітко вказувала на те, що Олівер наче приревнував. Але цього ж не може бути? Я ж не давала приводу? Чи я щось не врахувала?

І з цими питаннями, що роїлися у моїй голові наче бджоли у вулику, я провела увесь вечір. Я звичайно намагалася перемкнути свою увагу на пошуки інформації, яка б допомогла у розв'язанні проблеми з Мінасом. Але думками мене все повертало до обмірковування поведінки Олівера. Тож відклавши черговий сувій, я “викликала” собі філіжанку запашної кави та вийшла у садок.