Розділ 14

Наступного ранку прокинулася раптово ніби хтось мене висмикнув зі сну. Декілька миттєвостей я розгублено сиділа посеред великого ліжка намагаючись зрозуміти, що ж трапилося. Але не відчуваючи ніякої загрози чи чужої присутності, вирішила все ж таки підвестися з ліжка. Оскільки необхідно роздивитися усе, та й вчора не з’ясувала з якої години потрібно починати працювати. Тож в першу чергу вирішила прийняти ранковий душ, а далі вже буде легше.

Доволі велика та світла ванна кімната радувала не лише своєю зручністю, а й наявністю засобів догляду та гігієни. Зробила собі помітку про необхідність дізнатися що і де можна придбати, адже не завжди ж мене мають інші усім забезпечувати. Вельми потішила і наявність тут артефактів для сушіння волосся та очищення одягу.

Згадуючи вчорашню коротку екскурсію Олівера через майже непомітні бічні двері пройшла у сусіднє приміщення, яке виявилося просторою гардеробною. Ця кімната була прохідна, тож мала три двері, через які можна потрапити у ванну, спальню та в коридор. При відкритті дверей спрацьовували артефакти освітлення, тож не було потреби нишпорити вздовж стіни у пошуках вимикача. Кілька ярусів поличок, вішаки та підлоговий манекен, а також велике настінне дзеркало у повний зріст, здається, врахували усі побажання і мрії, які можна було б уявити при згадці про гардеробну. А ще тут же розміщувалася полиця з очисними артефактами, які за потреби просто вставляли у спеціальний отвір, а через кілька хвилин кімнатами пробігала хвиля побутової магії. Тож проблеми з постійним контролем появи пилу та павутини тут не виникне.

На цій позитивній ноті, швиденько попрямувала у спальню та перенесла свою валізу на її місце мешкання. Свій доволі скромний гардероб, турботливо приготовлений Санікою, розмістила на поличках та вішаках. На одній з поличок виявила постільну білизну, рушники та кілька халатів.

– Так, якось геть малувато у мене пожитків — з сумом промовила я і відразу ж себе обсмикнула — І на тому подяка. Адже ніхто не повинен був розв'язувати мої особисті проблеми та враховувати потреби.

Як згадую, що у цей світ потрапила лише у білизні та синій сукні, аж тоскно стає. Дотепер дивуюся, як так сталося? Можливо врата переходу не пропустили речі зі штучних матеріалів? Та й годі! Можна нескінченно гадати “що?” та “як?”. Та, на жаль, це не додає наснаги рухатися уперед.

Так за роздумами одяглася у зручні та легкі штани й туніку. Заплела у косу волосся, яке за цей час значно підросло, і тепер моя коса сягає попереку. До речі це ще одне диво, адже у минулому моє волосся росло дуже навіть повільно. Щоб досягти цієї довжини, мені довелося б кілька років дбайливого догляду за ним. А тут, це як ще один бонус.

Оглядаючи наступну кімнату зрозуміла, що уся площа умовно поділена на спальню та гостьову. Велике ліжко, дві невеликі тумбочки по обидва боки, гарні світильники над ними та тахта попереду ліжка утворювали спальну зону. У протилежної стіни стояв доволі великий диван, два крісла та столик між ними, а у кутку розмістилася висока та вузька шафа, наче колона. І цей комплект меблів сформував гостьову зону. Усі меблі було виготовлено зі світлого дерева. Та й сама кімната була витримана у світлих відтінках. Майже в усю бічну стіну було велике панорамне вікно, на якому зараз були запнуті важкі портьєри. З деякою цікавістю відкрила їх і не без здивування виявила ще одні двері, що ведуть у внутрішній двір.

І звичайно я не відмовила собі у задоволенні вийти назовні. Тож відкривши їх та зробивши крок вперед опинилася у квітучому саду. Під ногами, десь завширшки з двох метрів, було викладено світлу бруківку. Трохи далі вже у відкритому ґрунті росло кілька квітучих дерев (дуже схожих на земну сакуру), різноманітні квіти й просто зелені рослини. А ось по центру цієї території виявилася вимощена суцільна ділянка прямокутної форми. І саме зараз там хтось тренувався. Навіть не так: там саме йшов бій воїна з парними мечами у руках проти примарного супротивника. Я стояла та наче заворожена не могла відвести погляду від цього неймовірного дійства. Воїн у білому одязі так стрімко і водночас граційно рухався лише у йому відомому танку. Раз по разу то нападаючи, то відбиваючи атаки. Кожен його рух супроводжувався польотом його довгої коси, яка здається може слугувати додатковою зброєю, якщо на її кінчик прикріпити щось небезпечне. Скільки часу тривав цей дивний танок важко було сказати. Та я наче прокинулася від слів, що долинули до мене наче крізь товщу води:

– А знаєш Неоніло, дуже важко сконцентруватися під таким захопленим поглядом.

Я лише зараз зрозуміла, що воїном був Майстер Олівер. Він одним злитим рухом сховав мечі собі за спину і широко посміхаючись попрямував у мій бік.

– А ти, бачу, рання пташка? — спитав мене, поки я ретельно розглядала його трохи розтріпаного після тренування — Чого не спиш? Чи я тебе розбудив?

– Та ні, начебто. Я сама прокинулася — швидко відводячи погляд трохи у бік та просто знизуючи плечима. Оскільки сама собі не могла пояснити своєї поведінки та реакцій — Напевно відпочила. До того ж я вчора не з’ясувала о котрій маю стати до роботи.

– Точно… — якось розгублено промовив Олівер — Робочий день для тебе з дев'ятої до вісімнадцятої. О восьмій сніданок, о тринадцятій обід, вечеря в дев'ятнадцять. Після вечері, я так розумію, у тебе навчання з Таліком. П’ять робочих днів, два вихідних.

Він замовк та кілька хвилин пильно дивився на мене, наче намагаючись щось зрозуміти чи відчути. А може просто чекав якоїсь реакції від мене. Але урешті хитнув головою сам собі, мабуть, і промовив: