Розділ 12

Цілитель сидів за своїм письмовим столом й дійсно, як і сказав Талунг, цієї пізньої години із зосередженим виразом обличчя займався паперами.

– Неоніло, радий, що ти так швидко прийняла рішення — промовив він не відриваючись від роботи — сідай поки там де зручно. А я зараз швиденько закінчу заповнювати історію пацієнта і тоді вже спокійно поговоримо.

Залишивши свою валізу біля диванчика, я впевнено пройшла та сіла в одне з крісел для відвідувачів, що було розміщено біля письмового столу цілителя. Кілька хвилин неквапливо та більш детально оглядала кабінет, аж поки мій погляд не зупинився на самому господарі. Лише зараз я усвідомила, що раніше навіть не розглядала його зовнішність, та й не до цього було. А вона була у нього доволі цікавою. Майстра Олівера сміливо можна було назвати гарним. Він був високим та широкоплечим, мабуть, лиш трохи поступався Талунгу. Та його добре складена статура не справляла враження якогось грубого велетня, напроти він мав якусь природну витонченість. Довге біляве волосся було зараз заплетене у товсту косу, яка була перекинута через плече. Але якого рівня сягає кінчик цієї коси мені завадив розглянути стіл. У цілителя були гарні та доглянуті руки з довгими пальцями, наче у піаніста. Хоча усім відомо, що лікарі (а особливо хірурги) завжди бережуть свої руки. Адже це їх найперший інструмент і, мабуть, найцінніший. Перевівши свій погляд на обличчя відзначила високий лоб, гарні вилиці, довгі вії, щільно стислі тонкі губи, ніс з горбинкою, а на вольовому підборідді була ледь помітна ямочка. А ще він мав загострені кінчики вух, тож впевнено можна сказати, що переді мною був представник раси ельфів. Хоча це було і не дивним, адже саме серед цієї раси найчастіше зустрічаються маги з цілительськими здібностями.

– Ну як? — несподівано запитав майстер Олівер — подобаюсь?

Оскільки я не відразу зрозуміла, що він закінчив свою роботу, і тепер з не меншою зацікавленістю розглядає мене, то аж розгубилася. І його питання змусило мене перевести погляд та зустрітися з ним очима. Та варто було зазирнути в них, як я застигла на кілька секунд, адже вони були неприродно блакитного кольору. Наче заворожена дивилася у них відзначаючи, як вони починають іскритися, і за мить до мого слуху долинув його тихий сміх та слова — “Так прискіпливо мене ще ніхто не розглядав”.

– Вибачте — опустила очі та відчуваючи як червонію, тихо відповіла я. Та все ж вирішила пояснити свою реакцію — Ви незвичайний для мого сприйняття, оскільки в моєму світові не так багато людей з такою неймовірною зовнішністю. Тобто у нас взагалі немає ельфів та інших рас. Лише люди. А ще Ваші очі… таких я, здається, і не зустрічала. Тож ще раз перепрошую за занадто відкрите розглядання.

– Все гаразд я не проти. Просто незвично якось — відкрито посміхаючись відповів він — Але твоя зовнішність теж не менш цікава. Мабуть, тобі вже казали, що твій зовнішній вигляд взагалі створює хибне враження. Я маю на увазі, що тебе можна сприйняти за ельфійського підлітка, але аж не як дорослу жінку. Та ще й до всього, здивування додає те, що ти фахівець-цілитель.

Потім він знов кілька хвилин зосереджено складав папери на столі. Та мені здалося, що це він робить здебільшого для того аби якось зібратися з думками, а зовсім не тому, що це нагально зараз же потрібно зробити.

– Добре — сказав він врешті через деякий час відкладаючи папери убік та пригладжуючи волосся — я трохи гублюся, адже вперше мені доведеться працювати з не магічним цілителем. Тож і нервую якщо чесно.

Бачачи, як він дійсно трохи розгублено поводиться та якось смикано, складалося враження що начебто він не може всидіти на одному місці від нетерплячки й внутрішньо поривається розпочати сумісну роботу. Але водночас він не знає з чого розпочати. Тож я вирішила трохи описати власне бачення нашої з ним майбутньої співпраці.

– Якщо дозволите, то я хотіла б дещо запропонувати — почала говорити я, і дочекавшись його зацікавленого погляду та ствердного кивка, продовжила — Я багато чого ще не знаю про цей світ, його закони та норми, а тим паче про медицину. Тож давайте, для початку, я буду допомагати Вам з паперами, можливо, біля стійки адміністратора, і там де буде зручно для Вас. Ви ж будете мене залучати до роботи в кімнатах з хворими. Це дасть змогу в перший час мені зорієнтуватися що, де і як робиться. Стане більш зрозуміло, як себе в цілому поводити. Дізнаюся що і де розташоване. Разом з тим і у Вас буде змога побачити мене, як кажуть, у роботі. І тоді вже зможете більш впевнено визначитися: у чому я можу бути тут корисною. Ну, а далі вже побачимо.

Я так швидко це все вимовила, що по закінченню аж розгубилася, і мені здавалося чоловік зовсім нічого не зміг зрозуміти. Та в противагу моїм побоюванням, він широко посміхнувся і радісно промовив:

– Що ж вважаю для початку це досить таки непоганий та реальний план. Дійсно, а давай-но розпочнемо з цього. Гадаю, що за кілька днів ми вже більш-менш зрозуміємо масштаби та територію нашої з тобою якісної взаємодії та співпраці. А ще згодом я хотів би спробувати якось використати твої знання для навчання і допомоги тим, хто не має магії або ж не може лікуватися за допомогою магії. Адже така проблема у нас теж є, і з кожним роком вона поширюється.

– Так, я знаю про це. Мені Талік розповідав, що така проблема з'явилася у вашому світі після пошкодження одних врат переходу. Тож гадаю, що дійсно можна навчити охочих алгоритму дій при наданні першої допомоги без застосування магії. І це може не лише допомогти, а й значно полегшити життя не магічним істотам.