Розділ 9

Від невідомості та й незнання того, що мене очікує, я судомно вхопила руку Талунга ще й іншою своєю долонею. А для надійності ще й очі закрила. І почула тихий смішок від нього на мої дії.

– Не варто так  лякатися, Неоніло — прошепотів він — можна вже відкривати очі, ми на місці.

Я прислухаючись до власного тіла та відчуттів зрозуміла, що зі мною все гаразд. Лише легке тремтіння кінцівок нагадувало про нещодавню напружену подію. Тож з полегшенням видихнувши я відкрила очі та побачила, що ми стоїмо посеред просторого холу, а присутні ніби завмерли здивованими статуями дивлячись на нас.

– Ну, і чого ото позастигали стовпами! — гаркнув Майстер Олівер, і тієї ж секунди приміщення наповнилося звуками та рухами. А цілитель не сповільнюючи ходу додав — роботу ніхто не скасовував! Лекс хутко у п’яту кімнату!

На його слова десь із-за стійки, напевно адміністратора, вискочив рудий молоденький парубок років двадцяти на вигляд. Він, як і інший персонал, був вбраний у зелену форму. А коли він пройшов перед нами, то помітила, що його волосся було заплетене у косу. Він був досить високого зросту і мав міцну статуру.

– Так, ви за нами! — знов скомандував Майстер Олівер махнувши нам з Талунгом рукою, а потім звернувся до батька хлопця — А Ви маєте почекати тут.

Ми не сперечаючись і мовчки рушили за ними, лише помічали здивовані погляди персоналу. Ці погляди аж ніяк не додавали мені впевненості. Та я вперто відганяла зайві думки й нагадувала собі, що мої переживання та комфорт зараз зовсім не головні. Життя хлопчика — ось, що має ціну. Чи все я зробила правильно? Чи не нашкодила своїми діями ще більше?

– Лекс, приведи їх у стерильний вигляд — знов розпорядився Майстер кинувши швидкий погляд в наш бік.

І лише зараз я звернула увагу, що ми з Талунгом добряче вимазані у крові постраждалого. Та з’ясувати, що означає “зробити стерильний вигляд” я не встигла, оскільки за кілька секунд нас огорнуло прозорою молочною субстанцією і я відчула наче легенький вітерець пробігся тілом, а наступної миті на мені вже не було й крапельки бруду.

– Добре дівчинко, ти встаєш по той бік ліжка, ближче до узголів’я — промовив Майстер вказуючи рукою напрямок — і будеш спостерігати та відповідати на мої питання. Талунг, а ти поки присядь.

Зайнявши вказане місце я мала змогу спостерігати, як у лавки, яку все ще тримали чоловіки, зникли ніжки. І вже ноші разом з хлопчиком поклали на ліжко. Майстер щось прошепотів і сказав усім прибрати руки та почувши мій зляканий зойк, пояснив:

– Я наклав на нього кровоспинне заклинання, та й ще одне заклинання, щоб знерухомити. Тож усе добре.

Далі коли у кімнаті залишилися лише Майстер, Талунг, Лекс та я, було сказано ще одне заклинання і з хлопчика зник одяг і очистилося тіло.

– Прикольно та зручно — подумала я — без магії на це б витратили набагато більше часу.

– Навіщо ти наказала тримати голову хлопця та потім прив’язала до лави? — поставив питання Майстер, пильно дивлячись на мене.

– З батька я витягла не багато інформації — почала розповідати я трохи запинаючись від нервування — дізналася лише про те, що син стрибнув з дерева на дах. Та навіть це дало підстави припустити, що існує велика ймовірність перелому обох ніг та травми хребта. Оскільки хлопчик був без свідомості, то перевірити його рухову активність не було можливим. Але й не було гарантії, що він не отямиться в процесі надання йому допомоги. І якщо припустити, що таки травма хребта є, то один його різкий чи навіть необережний рух і спинний мозок може пошкодитися остаточно. А це майже стовідсоткова паралізація. Прив’язала з метою не допустити пошкодження при перенесенні пацієнта.

Поки я усе це говорила, як на духу, помітила що Лекс почав витягувати палку з плеча дитини. Тож далі я лише затамувавши подих спостерігала за його діями. Він тим часом відклав палицю у бік, проговорив заклинання і рана стала чистою від крові. Потім він розмістив свою руку на відстані сантиметрів десяти над раною і я помітила зеленувате світіння, що лилося з його долоні. А потрапляючи у рану почало іскритися золотавим і можна було спостерігати за тим, як пошкоджені волокна з’єднуються ніби самі собою. Від неймовірності того, що відбувалося я відкрила здивовано рот та аж трохи присіла, аби було краще видно те диво, що відбувалося між долонею Лекса та раною хлопчика. Заглядала, як сорока в кістку. А за кілька хвилин від рани не залишилося нічого. Лиш тон шкіри був трохи світлішим.

– Нічого собі! — вражено пробубоніла я.

Тим часом Лекс провів неспішно руками вздовж всього тіла хлопчика, зцілюючи подряпини. Але чомусь при цьому оминаючи зламані ноги. Я здивовано перевела погляд на нього та поставити питання не встигла.

– Ногами я займуся сам — з посмішкою сказав Майстер, ніби здогадуючись яке питання я хотіла задати.

Він взагалі увесь час дивився на мене із цікавістю ніби я найбільша дивина у його житті. Я ж лише кивнула, даючи зрозуміти що почула його, а сама зніяковіло трохи відступила та зціпила руки за спиною. А Майстер Олівер тим часом розпочав своє лікування. Від його долонь теж лилося зеленувате світіння, мабуть, то цілительська магія має таке забарвлення. Лише мені здалося, що у Лекса вона була блідіше. А майстрова мала такий насичений колір, що аж очі вибирало. До того ж їх стиль лікування теж відрізняється, а може то просто різні напрямки та типи травм.