Розділ 8

Час підходив до вечері, тож у залі таверни вже було зайнято декілька столів та зроблено перші замовлення. Усміхнений Талунг, як завжди стояв біля стійки приймаючи замовлення та слідкуючи за порядком у приміщенні. Біля нього напохваті був Талік, який здебільшого виконував ті ж функції, але ще й забігав на кухню передаючи отримані замовлення. За кілька кроків від стійки був поставлений невеликий столик на який я виставляла готові страви, а Талік чи дівчата вже займалися безпосереднім обслуговуванням гостей та постояльців. Це давало змогу Таліку більше приділяти уваги загальному залу, а не бігати на кухню постійно перевіряючи готовність замовлення. Тож у нас виник своєрідний поділ територій: ми з Санікою на кухні, Талунг та дівчата в залі, а Талік був ніби зв’язковим між нами.

І ось в черговий раз виносячи замовлення, ще на виході з кухні, почула якийсь незвичний шум у залі. А дійшовши до столика, ледь не випустила усе з рук від картини, що відкрилася моїм очам. Посеред зали стоячи на колінах тихо плакав чоловік тримаючи дитину, що наче зламана лялька повисла на його руках. Усі присутні галасливо перемовлялися між собою, хтось злякано завмер на своїх місцях, а були й такі що кинулися до чоловіка з розпитуваннями. Та чоловік мовчав. Він наче скам’янів занурюючись у власне пекло, лише міцно притискаючи хлопчика до себе, а по його обличчю текли сльози.

Я ж лише побіжно все це відзначила про себе, а сама вже поставивши на столик тацю із замовленням, що дивним чином не випала з моїх рук та квапливо рушила до чоловіка. Відсунувши кілька істот, що стояли впритул біля вбитого горем чоловіка, я обережно опустилась перед ним на коліна. Від нього не було жодної реакції, тож я не витрачаючи часу побіжно оглянула хлопчика й помітила закривавлені штанці та не природне положення правої ноги, а пляма крові на штанині швидко збільшувалася. Хлопчик був весь брудний та на відкритих ділянках тіла було помітно безліч мілких подряпин та кілька порізів. На лобі виднівся доволі глибокий поріз, та на щастя кров почала там згортатися. З лівого плеча хлопчика стирчить шматок дерев'яної палки. Волосся забруднено кров'ю.

– Мабуть, відкритий перелом ноги — подумала я та звернулася до чоловіка, легенько торкнувшись його плеча — Агов, чоловіче! Можете розповісти що трапилося!

Але очікувано реакції нуль. Тож, я обережно обома руками торкнулася вилиць чоловіка і підняла його обличчя, змушуючи сфокусуватися на собі.

– Я можу допомогти — твердо сказала я, а помітивши його реакцію, продовжила — Але мені треба знати, що трапилося.

– Він впав з дерева — майже пошепки хрипким голосом відповів він — зіскочив на дах сараю і провалився. Я його звідти дістав, і одразу вирішив принести сюди, щоб Талунг викликав цілителя та поки ніс він здається помер…

Я швидко відпустила обличчя чоловіка та наблизившись до обличчя хлопчика з метою почути та відчути повітря при видиху, а руку поклала на грудину, щоб відчути підняття та опускання грудної клітки. Відчувши, як хлопчик ледь відчутно дихає, перевірила пульс притиснувши два пальці до його шиї в районі між великим м’язом та дихальним горлом, стала прислухатися до відчуттів.

– Так, добре. Він дихає і пульс є! Він живий! — сказала я якомога впевненіше, дивлячись на чоловіка, а побачивши що він мене уважно слухає та почув, продовжила — я спробую допомогти. Зараз я лише стабілізую його стан, поки не прибуде цілитель. Та Ви маєте невідхильно робити все, що я скажу! Згодні?

На це чоловік лише кивнув погоджуючись, а в його очах загорілася надія. Тож посміхнувшись йому, я піднялася на ноги й, за звичкою, почала роздавати вказівки:

– Талунг, будь ласка, викликай цілителя. Саніка треба тепла вода та чиста тканина, підійдуть і простирадла, але ми їх розірвемо. Тепла ковдра або пледи. Чотири дошки десь з долоню завширшки, а довжиною… як нога хлопчика. В першу чергу мені потрібні ножиці та самогон.

Потім обвівши поглядам приміщення, зупинила погляд на широкій лаві.

– Будь ласка, можете оту лавку перенести ось сюди — звернулася до двох кремезних чоловіків, що стояли найближче до мене. А через кілька хвилин вже вказуючи на лаву, звернулася до батька хлопчика — Дуже обережно, максимально рівно покладіть його на лаву. Так, а тепер встаєте в узголів’я і міцно тримайте його голову, щоб він її не схилив.

Поки батько виконував вказівки я глянула навкруги та помітила Саніку та дівчат, що вже тримали у руках усе необхідне. Тож в першу чергу я зняла кофту, щоб не заважала, оскільки вона була з довгими рукавами та взяла у Саніки ножиці.

– Скажіть мені він був у свідомості коли Ви його підіймали? — звернулася я до батька, а сама тим часом почала зрізати одяг на хлопчику.

– Так, і поки я його ніс він ще розмовляв зі мною, а вже тут на порозі повис на моїх руках — відповів батько, а по щоках знов бігли сльози — він перепрошував за те, що не послухався…

– Все буде добре. Те, що він втратив свідомість лише при вході, а не відразу може вказувати на те, що хребет все ж таки не зламано. Потім побачимо, якщо рухова активність рук та ніг не порушиться, то проблем залишиться набагато менше.

Відкривши огляд на тіло хлопчика, побачила, що у нього дійсно відкритий перелом правої ноги. А ліва здається трохи припухла. Та й з рани на плечі добряче тече кров. А почувши, що хтось з присутніх зойкнув та почав охати досить голосно, наскільки дозволяли мої голосові зв’язки, промовила:

– Так, усі кого дратує побачене чи мутить від вигляду крові хутко відійшли! Не до вас зараз! Один, хто не боїться вигляду крові має притиснути рану на плечі. Другий має тримати руку у потрібному положенні.