Розділ 3

Під пильними та зацікавленими поглядами відвідувачів було якось ніяково йти. Тож, аби не привертати ще більше непотрібної уваги та нікого не провокувати, я низько схиливши голову та обхопивши себе руками, швидко шкутильгала за хлопцем намагаючись не відставати..

– Напевно після мене залишаються брудні сліди на підлозі — подумала про себе та похапцем озирнулася, автоматично відмічаючи, що позаду не бачу брудних плям. Глянула на свої брудні ноги та знов майнула думка — дивно, адже сліди точно повинні залишатися.

– Нам сюди, це господарські кімнати. Відвідувачам сюди ходу немає. Захист не пропустить — тихо промовив мій супроводжувальний, відкриваючи переді мною двері, які виявилися під сходами, що вели нагору. Та побачивши мій недовірливий погляд, адже він відкрив їх легким поштовхом, хлопець зіщуливши очі, ніби до чогось придивляючись. Потім хмикнув і пояснив — Магія мого батька не пропустить нікого, без нього, або без його згоди.

– Магія? — здивовано прохрипіла я.

– Не можу зрозуміти, що ти зараз сказала. Батько пояснив, що у тебе проблеми з говорінням. Та гадаю ти здивувалася магії? — перепитав він, а коли я ствердно кивнула, продовжив — Давай проходь. Так, я бачу, що ти не магічна. Та не бійся ми не ображаємо таких, як ти. Магія дуже примхлива. Батько нас вчить, що кожен може втратити свою магію. Адже у нашому світі давно вже порушено баланс. Тому треба добре поводитися з не магічними істотами, щоб якщо не дай Творець, залишишся сам без магії, то від тебе не відвернулися інші. А пам'ятаючи твої вчинки, допомогли як ти й сам колись допомагав іншим.

Поки хлопець щось ще говорив, я застигла на одному місці намагаючись вмістити в себе інформацію. Я настільки була шокована почутим, що не одразу прийшло усвідомлення: це інший світ! І тут є магія!

– Але як?! Чому? — у голові полохливо стрибають думки, які не дають зосередитися на чомусь одному. Не дають впіймати той момент, коли це сталося? Коли все змінилося? І несподівано мої очі розкриваються ще ширше. Я чітко побачила момент, коли на мене летить чорний позашляховик, що несподівано вискочив із-за повороту. Чую останні свої слова, про те що так мало встигла. А далі стається те, що мій завжди раціональний мозок не в змозі вмістити: наче якась сила відштовхує мене від точки дотику з авто, змінюючи траєкторію мого падіння. І в польоті я натикаюся наче на прозоре полотно, що від натиску мого тіла розтягується. Воно ніби мене огортає та пропускає через себе, і одразу ж щільно змикається за мною. А у наступну мить я з розмаху падаю на те місце де й отямилася згодом.

Ще деякий час я не можу відірвати погляду від картини, що все ще транслюється переді мною. Я маю змогу споглядати, як там у тій реальності, моє тіло все ж таки потрапляє під колеса авто. І як до мого тіла, що лежить на трасі зламаною лялькою, кидається Сашко. Як намагається спочатку надати першу допомогу, а потім реанімувати. І як моя душа прозора та невагома, ще кілька секунд намагається втриматися за свою оболонку, що вмирає на Сашкових руках. А далі я відчула її розгубленість та страх за те, що вона загубилася, і що про неї забудуть, і що вона нікому більше не потрібна… Але мені так хочеться зберегти свою душу та себе. Я тягнуся до неї всім своїм єством, намагаючись дати зрозуміти: ти моя! Ти мені потрібна! Та натикаюся лише на суцільну стіну. Але моя душа, ніби почула мене, оскільки стріпонулася і повернулася у бік перепони. А наступної миті з відчуттям неймовірного щастя кинулася до мене, з легкістю проходячи перепону і влітаючи в мою грудну клітку, остаточно вибиваючи з мене подих.

– Гей, з тобою все гаразд? Тобі боляче? Потрібен цілитель? — сипав питаннями зляканий та блідий парубок, що чомусь зараз стояв переді мною на колінах.

Виявляється, що я так само стою на колінах посеред приміщення. За відчуттями в районі грудної клітки, саме там куди "влетіла" душа, ще й досі пече. А я міцно притискаю долоні до того місця, ніби намагаючись втримати її всередині.

– Все добре — шепочу я, хитаючи головою та витираючи сльози. І насправді розумію: все добре. Жива, здорова, з власною душею та пам'яттю. Нехай і в іншому світі. Нехай я і не магічна, щоб це не означало. Та хіба це має налякати дівчину, що ще зранку зовсім не мала уявлення про існування магічних світів, а мріяла про те, щоб лише добряче виспатись після важкого чергування?

– Може все ж таки цілителя? — знов питає хлопець.

Я лише заперечливо хитаю головою. Про себе думаючи, що сама лікар і відчуваю — усе справді добре. Трохи болить нога, та гадаю то лише забій. А нервове потрясіння, то вже звичне. Гарний сон і все налагодиться.

– Тоді, ось тут можна привести себе до ладу — пояснив син господаря, відчиняючи двері до ванної, а потім вказав на інші двері — А там можна відпочити. Одяг я зараз принесу. Він залишився від сестри. Вона вже з нього виросла, та тобі має підійти. Ти така маленька… До речі, може ти голодна?

– Ні — відповіла я та в підтвердження похитала головою, адже справді не відчувала голоду.

– Добре — нерішуче промовив він, після деяких вагань. А потім пройшов за ще одні двері й через деякий час повернувся зі стосом чистих речей.

– Я гадаю все вірно підібрав. По пам'яті, як сестру одягали. Та якщо, чогось не вистачає то скажеш — червоніючи промовив він — я не дуже розуміюся на усіляких дівчачих вбраннях.

– Дякую — тихо відповіла я, ніяковіючи не менше ніж парубок. Адже не звикла, щоб мені сторонні вибирали одяг.