ІV Розділ

Ось повний переклад наведеного фрагмента українською мовою з збереженням емоційної напруги, художності та стилістичних особливостей тексту:

З очей безумця хлинули сльози.

— О, світе мій нерозважливий, де стулки на дверях твоїх, аби я зміг увійти в них і знайти вічний спокій?

— Знову лірика! — промямлив Дин, але його все ж зацікавила розповідь діда.

— Я вбив її, чуєш, вбив! Я не міг витримати таких мук… і… вбив!

Дин із недоумінням кинув питальний погляд на свого співрозмовника.

— Мій порок погубить мене! Хай злі духи трьох шісток утягнуть чорну душу мою у свої гострі кігті!

Дідусь закрив кістлявими висохлими пальцями своє обличчя й тихо всхлипнув.

— Хто така Денні? Ти через це сидиш під замком?

— Ні! Гірка моя доля! Я вбив її, але не з волі поліції відбуваю термін! Ці сталеві ґрати ніщо порівняно із силою вампіра! Вони зі скрипом розваляться в моїх пальцях, але не в цьому річ! Я любив Денні, щиро любив! Але любов вампіра й простої людини неможлива! Це як любов шакала й його здобичі — усе одно все колись закінчиться трагедією! Коли в мою голову прийшли злі думки, я навмисно пішов від неї й за велінням долі потрапив до в'язниці! Відтоді на цих стінах стали з'являтися ті написи, які ти бачив! Але минув час, і я не зміг більше без неї. Втеча тільки все погіршила! Мені стало здаватися, що вона знайшла іншого, зрозумій, ревнощі — аж ніяк не прибічниця любові! Без крові й свободи я став старіти! Мій біологічний вік не відповідав календарному! І я… вбив! Тепер же власноруч закрив себе тут, аби старіти, але залишатися безсмертним!

— Без крові й свободи вампіри старіють? — здивувався Дин.

— Так, неофіте!

— Чому ви називаєте мене «неофіт»?

— Неофіт — це новонавернений! Людина-вампір, яка нещодавно стала проклятою! Я ж один із перших навернених!

— Ви знову за своє!

— Так, ти вампір! І в наступний повний місяць постанеш перед важким вибором!

— Вибором?

— Так! Залишитися кровожерливим, бездушним і мерзенним упирем чи творити добро й боротися проти подібних собі за життя й благополуччя людей у постаті вампіра-альтруїста! Але…

— А як я зрозумію, яким вампіром стати вигідніше? — усміхнувся Дин.

Дідусь блискавично зірвався з місця й, схопивши Дина за карк, притиснув його до стінки так, що той трохи не провалився в сусідню камеру.

— Та ти не тямиш, чоловіче, нічого!

Кертіс плюнув йому в обличчя й пошаркав на свою облюбовану койку. Койка скрипнула, знемагаючи, і пригнічено затишла в печалі, як і її господар.

— Добре! — випалив Дин, витираючи рукавом обличчя. — Добре! Я слухаю вас!

Кертіс кинув у його бік мимовільний погляд.

— Наш світ у небезпеці! Точніше, той світ, у якому колись я жив і був щасливим! І зараз я звертаюся до тебе не просто тому, що мені так захотілося! Ці слова не можна казати абикому! Їх мусить почути тільки вампір, і тільки неофіт! Це істота, яка ще не визначилася у своєму виборі! Ти неофіт, і в тебе є душа! Душа залишається у людини перед новонаверненням тільки в тому разі, якщо вона проявила щирий альтруїзм! Ти, мабуть, і є таким! Я це бачу! І хвала вищим силам за подібний дарунок нашому світові! Без тебе люди невдовзі загинуть! Багато хто перетвориться, і смертей стане більше! У наступний повний місяць ти, може, станеш справжнім кровопивцею, але, я думаю, цього не станеться! У твоїх руках долі багатьох людей!

— Я не хочу бути кровопивцею! — заявив Дин, усерйоз сприйнявши цю інформацію.

— Я теж стояв перед таким вибором! Це були ті часи, коли Нью-Йорк ще не збурювали настільки масові вбивства й перетворення! Новонавернення були поодинокими, і преса не звертала на це особливої уваги! У повний місяць я став вампіром-альтруїстом, тому що в душі моїй поселилася любов до Денні! Це вона врятувала мене від пороку! І твоя любов теж урятує тебе! Вампір, який щиро й самозабутньо любить, у повний місяць перетворюється на неофіта-альтруїста! Ця доброчесність залишається в нього на все подальше життя, тобто — вічно! Повний місяць через п'ять днів — чекай на нього!

— Чому ж ти зірвався й вбив Денні?

— Не знаю! Може, тому, що любов мусить бути взаємною?

— Де ж я знайду собі взаємну любов? У мене нікого немає!

— Що? — Кертіс скинув брову до самого волосся. На його обличчі відбився страх і недоумення. — Як це, у тебе немає…? Немає…? О, Боже мій!

— Так! Я не встиг! У мене робота знаєш яка…!

— Ні? Ні! Ні!! Людство перетвориться на прах!!! Сьогодні ж день трьох шісток! На тебе чекає консолідація з ними! Ні!!! Я не можу цього допустити! У пам'ять Денні! Ні!

Койка скрипнула, і Пол злетів як пір'їнка на вітрі. За мить він був біля Дина.

— Я помилився в тобі! Без любові ти станеш упирем! Я мушу заперечити цьому! Хай буде так!

Старе й зморшкувате обличчя Пола перетворилося на відразливий звіриний оскал. Гострі вовчі зуби блиснули на губах. Гортань звіра видала рик, подібний до левиного, і той кинувся на Дина. Схоже на величезний камінь зі скелі, гримлячи й чортихаючись, Дин влетів головою в ґрати камери. Кілька прутів із вереском відлетіли в трьох метрах від свого колишнього місця. Пол заревів, закинувши голову на хребет, і, стиснувши кулак, ударив Дина в підборіддя. Кісточки його пальців миттєво забагряніли, і краплі крові змішалися з піском камери в густу кашку. Дин застогнав. Заплутавшись тілом десь між прутами ґрат, він схопив себе за голову й нащупав до крові зранені місця.

— Якого дідька ти коїш, божевільний? — нарешті простогнав Дин, намагаючись звільнитися від сталевих обіймів.

Пол хотів було щось відповісти, але за стінами камер почувся пронизливий крик одразу кількох людей. Чоловіки й жінки кричали про допомогу. Гриміли постріли, і дрижали стіни від ударів та левиних риків.

— Судний день! — мовив розгніваний вампір. Він вибив ногою сталевий прут із ґрат і підніс його над тілом Дина, що тріпотіло. — Я проколю твоє серце! Ти не помреш, тому що це не осика! Але будеш мучитися й просити про смерть!