ІІ Розділ

Ось професійний переклад поданого фрагмента українською мовою. У тексті повністю збережено динаміку, психологічну напругу, емоційні контрасти (від розпачу до спалахів звіриної люті) та специфічний атмосферик містичного детективу:

Провівши кілька хвилин у такому горизонтальному положенні, Ріґвуд урешті-решт підвівся. Обшаривши всі свої шафки, він нарешті знайшов свій старий робочий костюм — той самий, у якому Дин був учора. Але дивна річ: на ньому жодної плями, немає навіть слідів крові. Виходить, усе-таки з Френком учора розбірок не було. Звідки ж тоді кров на кісточках пальців? Дивно. Невже билися вельми акуратно? Саме такі запитання терзали розум Дина протягом усього процесу вдягання.

За кілька хвилин Дин покинув свої покої та попрямував на кухню. Але цікаві думки знову випливли на поверхню: Дин зовсім не відчував голоду, хоча щоранку обов'язково з'їдав чималий бутерброд.

— Мамо, мамо! — закричав Дин, але ніхто не відповідав. — Куди ж вона зникла?

Дин відчинив холодильник, аби щось випити — у горлі дивним чином різко пересохло. Зазвичай щоранку його рука тягнулася по холодне пиво чи молоко, зараз же, ніби інстинктивно, у його пальцях опинився свіжий закривавлений шматок яловичини. Схопивши його зубами, він почав повільно випивати з нього всю рідину. Тієї ж миті в мозок, м'язи та свідомість із блискавичною швидкістю, мовби влилися, неймовірна сила й енергія. Дин заплющив очі. Він насолоджувався кожним ковтком, мало усвідомлюючи, що саме так занурило його в це запаморочливе забуття.

Випивши всю рідину, він поклав м'ясо на стіл. Потім довго дивився на нього впритул і, нарешті, вимовив:

— Дивні речі кояться зі мною сьогодні!

Заховавши м'ясо в холодильник, Дин, як завжди перед виходом на роботу, ввімкнув ранкові новини. Присівши на кушетку, він знайшов свій улюблений телеканал. З телевізора лунало:

«…Приголомшлива новина знову впала на плечі родичів та близьких деяких співробітників і генерального директора молодої компанії "Джерсі" з конструювання нових моделей машин. Ми вже повідомляли про це кілька днів тому, і зараз нагадуємо — невідомим злочинцем убито шестеро осіб, у списку яких…»

— Що? — підскочив Дин. — У нашій компанії когось убили?

Він почав уважно вслухатися в слова диктора.

«…Том Рейдер, Келен Фокс, Рід Берн, Френк Тернер, Фелікс Вайман та Дин Ріґвуд. Подробиці події вже повідомлялися. Учора ввечері відбулося поховання тіл, і родичі оплакали загиблих…»

Дин в жаху охопив голову руками й гучно закричав:

— Мені хтось пояснить, що тут відбувається? Мамо!

«…Але на цьому, на жаль, сумні новини не закінчуються. Сьогодні вранці виявлено страшне видовище. Могили покійних були осквернені, а тіла безслідно зникли. Містика! Ну кому знадобилися бідолахи? Ця головна подія місяця набула глобального масштабу — поліція Нью-Йорка стурбована подальшим спокоєм громадян нашого міста…»

На екрані телевізора з'явився лисоголовий кореспондент із місця подій, а поряд із ним — молода жінка в поліцейській формі з пістолетом на боці.

«…Шановні громадяни Нью-Йорка, у цей печальний для багатьох із нас день я хотів би повідомити вельми неприємну новину — високий відсоток подібних випадків набув такого глобального масштабу, що цією аномалією, окрім поліції, зайнялися й спецслужби ФБР. Поруч зі мною стоїть один із агентів ФБР, Карен Максвелл, аби розповісти всі подробиці та факти трагедії».

Лисий чоловік передав мікрофон агенту, і вона заговорила:

«…За фактом події вважаю своїм обов'язком розповісти вам про всі подробиці того фатального вечора…»

Дин викривив обличчя й у ступорі стояв біля телевізора. Він не розумів, як могли так помилитися журналісти щодо його смерті. Але оскільки до справи залучили ФБР — почав сумніватися.

«…Три дні тому в головному конференц-залі компанії "Джерсі" було виявлено шість трупів. Усі жертви чоловічої статі й не старші п'ятдесяти років. Як і в попередніх випадках, убивця, мабуть, навмисно обирав лише молодих і міцних чоловіків… Близько сьомої вечора невідомий, попередньо знешкодивши охорону ударами по голові важкими предметами, пробрався до конференц-залу, де, очевидно, відзначали якусь подію. Звірячо побивши жертв, злочинець, озброєний до зубів, не задовольнившись зробленим, заходився проколювати шиї своїх жертв із невідомою нам метою. Психіатри встановили, що таким чином можуть діяти або сатаністи, або люди з неврівноваженою психікою. Медекспертиза визначила — тіла були повністю знекровлені».

Агент замовкла і, передавши мікрофон кореспонденту, пішла геть.

Дин гарячково схопив пульт і вимкнув телевізор. Оговтавшись від ступору, він помітив, що рясно вкрився потом. Трохи послабивши краватку на шиї, Дин поспішив шукати найближчий стаціонарний телефон. На кухні був саме такий. Йому треба було терміново зателефонувати в поліцію й повідомити про жахливе непорозуміння. Набравши відповідний номер, він зачекав, і нарешті пролунала відповідь:

— Районний поліцейський участок, слухаю Вас!

— Вибачте, будь ласка, чи можу я поговорити з Вашим головним… хто там у вас, негайно! — затинаючись, вимовив Дин.

— Зараз, зачекайте трохи!

Кілька секунд було тихо, а потім басовито загримів чийсь низький голос:

— Слухаю вас!

— Сталася помилка, жахлива помилка!

— Можу я почути, з ким розмовляю?

— Я Ріґвуд, Дин Ріґвуд!

Мовчання.

— Алло! Ви ще тут? — підвищив голос Дин, із нетерпінням чекаючи відповіді. — Я той Ріґвуд, який нібито загинув три дні тому!

Мовчання.

— Алло! — знову закричав Дин ще гучніше, чортихаючись і гарячково намотуючи собі на палець телефонний дріт.

— Назвіть, будь ласка, вашу адресу? — нарешті вимовив голос вельми спокійним тоном.

— Ви думаєте, я божевільний? Записуйте адресу…!

Дин щось промурмотів щодо вулиці та свого будинку й кинув трубку.

— Господи, за що мені це покараннечко? — застогнав Дин, підходячи до вхідних дверей, аби любезно зустріти трударів во ім'я захисту чесних громадян Нью-Йорка.