Женя.

   Так ну я не буду йому телефонувати, він взагалі зглузду з’їхав, хай собі живе дальше зі своєю роботою. Але як вона там? Хмм.. навіть не думав, що вона така красива. Її голубі, як небо очі то просто щось неможливе, а волося таке доглянуте, хмм.. дівчинка просто золотко. Я думав вона світло волоса, вгадав. 
- Доброго дня молодий чоловіче, мені шкода, але дитина не вижила, розумієте 6 місяців… 
- Можете будь ласка не продовжувати, я все зрозумів.  
- Співчуваю, ми зробили все що змогли, на щастя дівчину спасти змогли, але вона у критичному стані.  
- Вибачте, але чому так, все було добре. 
- Є багато причин, ходімо у мій кабінет. 
- Гаразд пішли.  
   Ці кілька хвилин здавались такими довгими, ніби той кабінет десь на другому кутку світу. У голові лише вона, мені її так шкода, я щей такий чутливий від природи, у школі завжди з мене сміялися через це. Ну я б і сам з себе посміявся, дорослий хлопець, високий, тіло як у бреда піта, і плаче, та щей через те що вчителька розповіла історію, але не така вона і сумна була. Але у цей момент я стримуюсь як тільки можу, і тут нарешті той кабінет. 
- Заходьте – ввічливим голосом промовив лікар. 
- Так, я вас слухаю. 
- Насамперед хочу запитати, чи ви дійсно її чоловік, обручки на відмінно від неї, у вас не має. 
- Ви праві, я не її чоловік, а кращий друг сім’ї. А якщо чесно, то був, поки її чоловік не здурів, ми з нею розмовляли у кафе, вона про нього розповідала, я пробував її заспокоїти, відволікти, але як бачите не вийшло. Мені так шкода, я собі місця найти не можу. Як подумаю, що вона буде відчувати, коли дізнається… 
- Все заспокойтесь, а то і вас відкачувати прийдеться. Я вас зрозумів, тому слухайте. 
- Слухаю – у цей момент, я старався уважно слухати, щоб запам’ятати, ну щоб тому покидьку розповісти. 
- Для початку, ми знайшли її медичну карту, раніше вона у нас на облік ставала, і ще тоді була підозра, тому ми попередили про можливі наслідки. А ще в онлайн медичній карті, також була написана її історія вагітності, це вже четвертий раз, попередні три врятувати її вдавалось, але розумієте, останній раз, це було два дні тому, і взагалі-то вона мала зараз знаходитись у лікарні, таблетки не діють вічно. 
- Розумію, вона говорила, що втекла. 
- От тобі і на така поведінка, стрес, переживання дуже впливають, тому я надіюсь ця розмова залишиться між нами. Тому не виніть себе у цьому.  
- Гаразд, можете їй не говорити всі деталі. А то вона не переживе такого. 
- Так, звісно. 
   Це було саме най зворушливе у моєму житті, я так хотів їй допомогти, але не знав як, боявся не то що сказати їй щось, я боявся взагалі побачити її. Але все ж це трапилось. Я переночував у кабінеті для відпочинку, лікар дав мені там містечко. Вранці я все ж вирішив піти до Меліси, так би мовити підтримати її.  
- Женя… -лить чутно було її голос, вона була така знесилена. 
- Так це я.  
- Що зі мною..  
- Кепські справи з тобою Меліса. – я дивився на неї, і у середині душі я плакав.. такого відчуття, я ще не відчував. 
- Не розумію.. – вона так на мене дивилась, що я а ж розхвилювався, хоча і так був схвильований, але після її погляду, я почав хвилюватися е більше, мені стало так спекотно. Я підійшов до вікна, але не відкривав вікно, мені здалос, що не варто. Потім вона промовила уже голосніше - А де мій малюк? 
- Він у твоєму серці. – от я звісно… слів немає, навіщо я таке казав, тепер і я бовдур. 
- Що? 
- Нажаль, але він не зміг народитись… 
- Я…я..не розумію, чому.. 
- Таке буває, головне не здавайся, ти молода у тебе все буду, чуєш, не плач. Можливо це і на краще, тепер тебе з тим бовдурем нічого не зв’язує – я взагалі нормальний, таке казати, це безглуздя, підтримав називається 
- Можливо ти і правий, мати такого батька, це карма якась… 
- Не плач, прошу тебе, просто ляж і поспи. 
- Женя, я сама тут у місці, батьки далеко, та  і говорити я їм не хочу, сил не має розумієш… 
- Так, не переживай, щось придумаємо. 
- Женя забере мене звідси. 
- О нііі, ти будеш тут поки доктор не скаже, що можна додому, і це не обговорюється.  
- Добре, як скажеш, але потім що? Куди мені іти. 
- Я тебе зрозумів, поживеш у мене, декілька днів, а потім щось придумаємо. 
- Дякую тобі велике – я посміхнувся і пішов додому, я не міг там знаходитись, вона така маленька, мила дівчинка, і з нею уже таке сталось 
   Пройшло декілька днів, дівчину виписали з лікарні, за неї приїхав Женя. Хлопець весь час думав про неї, а також про Ярослава, він не міг більше мовчати, поведінка його друга до своєї дружини була ганебною, просто жахливою.          Навіть після зникнення Меліси, він не зателефонував їй, як так можна було, Женя не розумів. Батькам дівчина все розповіла, звісно з підтримкою хлопця. 
   На виглядає дівчина була здоровою, ніби нічого і не трапилось, але її оченята говорили зовсім про інше. Увечері вона починала плакати, а у день ходила ніби нічого не було. Женя розумів, що їй дуже боляче, що вона шкодує про свою необдуману поведінку. Хлопець не розумів, як можна їй допомогти, і це його вбило. Дні йшли, відносини між молодими людьми ставали дедалі близькими. Меліса розлучилась з чоловіком, хоч це і було важко, тому що він не хотів її відпускати, він ніби збожеволів, з дорослого розумного, привітного хлопця він перетворився на нахабного, самолюбного, того що не розуміє самого себе, не говорячи вже про інших.  
   Через декілька місяців дівчина прийшла до тями. Так би мовити відновилась, зняла квартиру, поряд з Женіною, щоб було не далеко ходити до нього. Вона не хотіла більше жити з Женьою, так як їй було там не дуже зручно, він і так для неї багато зробив думала вона. Тому пішла жити самостійно, влаштувалась на роботу, у вихідні дні розвивалась, малювала картини у неї вона виходили дуже красивими. Життя продовжилось, хоч і минуле іноді давало про себе знати.  

 Від автора: