Розмова з батьком.

   Увечері батько все ж наважився зайти у палату до своєї маленької донечки. Для нього вона завжди була маленькою, йому було важко прийняти той факт, що його донька уже доросла, що у неї уже своє особисте життя.  
- Батьку? – дівчина побачила як біля дверей стояв чоловік, вона чекала батька, тому надіялась, що то він.  
«вона сказала, батьку, вона чекала мене?» - подумав він і зайшов у палату. – Привіт доню, вибач мені, якщо зможеш... – він упав на коліна та почав плакати, думаючи, що вона втратила дитину.  
- Тату, ти чого? Не плач, все добре. – вона підійшла до батька та обняла його своїми тоненькими ручками. 
- Мені так шкода, я не думав, що все буде так. Вибач... Я люблю тебе доню, переживаю за тебе, але якщо ти вирішила, що той молодий чоловік твій, то хай так і буде. Я бажаю вам тільки щастя. Я шкодую, що зрозумів все так пізно... мені важко змиритися з тим, що ти виросла, розумієш? Для мене ти завжди та маленька дівчинка, яка спала на моїх руках. – тихим голосом промовив батько, сльози текли по його щоках, дихати було важко. 
- Татусю, прошу тебе не плач. Я тебе розумію, і не ображаюсь на тебе чуєш? Я кохаю Ярослава, і хочу бути поруч з ним завжди.  
- Моя ти хороша. 
- Я розумію, що мій вчинок жахливий. Але зрозумій, мені самій він не подобається, я хотіла все повернути назад, тому що це все огидно. Як я могла так сильно напитися..... мій колишній і справді зрадив мені з іншою, на моїх очах, приставляєш як мені було боляче, я була у відчаї... – дівчина почала також плакати – але як же добре, що то був саме Ярослав, він не покине мене… бачиш взяв всю відповідальність на себе. Якби він хотів просто скористатись, то зараз не переживав за моє здоров’я.  
   Тим часом Ярослав приїхав, хотів зайти, але почув їхню розмову і вирішив не заходити, щоб не перебивати. Звісно ж він підслухав трішки їхню розмову.  
- Татусю...- дівчина ще міцніше його обняла. 
- Доню, ти дійсно його любиш, ти впевнена, що він тебе не образить? 
- Так, я впевнена, що він моя людина.  
- Добре, але знай, якщо що, я завжди готовий тебе прийняти і вислухати. 
- Доброго дня Михайло Васильович. – у палату зайшов хлопець. – все добре люба? – промовив він хорошим голосом, дивлячись на дівчину. 
- Так, все добре.  
- Я не вчасно?  
- Ні, Ярослав готуй свій дім до поповнення. Тепер вона твоя, тому бережи її як зіницю ока. Пам’ятай, за неї є кому заступитись.  
- Дякую вам. Обіцяю я про неї подбаю.  

***
   Через декілька днів Меліса вже хазяйнувала у своєму новому будинку. А чоловік продовжував ходити на роботу, з кожним днем він затримувався на ще довше, дівчині це зовсім не подобалось. Дійшло до того, що він навіть не приходив на ніч додому, через кілька таких його вчинків, молода дружина зібрала свої речі та поїхала до батьків. Ярослав її зрозумів, тому не тримав, а така його поведінка, ще більше засмучувала дівчину.  
   Чоловік коли працював у ІТ сфері, одночасну і навчався на архітектора та дизайнера. Він ще змалечку швидко все опановував. Тому і тут йому було просто, чесно кажучи він з тих людей, які дуже зациклюються на своїй роботі. Хоча і надіявся, що закохався у Мелісу, і все зміниться, але нажаль він не змінився.