Розділ 17. Звір під шкірою

​       Поцілунок урвався так само раптово, як і вибухнув.
​Дамір здушено вилаявся, важко дихаючи, і в останню секунду відірвався від її губ. Його рука з силою впилася в кам'яну стіну поруч із головою Марти. Його груди ходили ходором, а в темних очах яскравіше за камін палало дике, золотаве полум'я. Він дивився на неї кілька секунд — загнаний, небезпечний, готовий зірватися з ланцюга — а потім різко розвернувся й вискочив із кімнати, важко зачинивши за собою двері.
​         Клацання замка пролунало як постріл.
​Марта залишилася стояти, притиснувшись спиною до холодної стіни. Губи пекли від його дикої пристрасті, серце калатало в скронях мов божевільне, а в голові панував суцільний хаос.
​          Що це було?.. Чому все відбувається саме так?!
​Вона сповзла по стіні на підлогу, закривши обличчя долонями. Розум волав про небезпеку, але кожна клітина її тіла все ще палала від дотику його гарячих рук. Вона не розуміла цього чоловіка, не розуміла його зникнення на цілий тиждень і тим паче не розуміла цієї божевільної, руйнівної сили, яка спалахнула між ними за лічені секунди.
​       А за дверима, у напівтемряві довгого коридору, Дамір спирався лобом об дубову панель, намагаючись загнати внутрішнього звіра назад у темряву.
​        Ці сім днів були для нього справжнім пеклом. Він зходив з розуму і втік з маєтку на цілий тиждень, зачинившись у віддаленому мисливському будиночку глибоко в горах, щоб утримати хижака під контролем.                     Наближався повний місяць, але проблема була не лише в місячному циклі.
​Проблема була в Марті.
​        Звір усередині нього рвався до неї з такою люттю й жагою, якої Дамір не відчував за всі роки свого життя. Він відчув це ще тоді, у клубі «Олімп». Серед сотень людей, бруду й чужих думок його внутрішній хижак раптом підвів голову й загарчав, відчувши її запах — чистий, ніжний, просякнутий солодким ароматом квітів і спокою. Тієї ночі він викупив її не з жалю. Звір усередині просто не дозволив іншим торкнутися того, що на рівні інстинктів визнав своїм.
        ​І чим довше Марта залишалася в маєтку, чим більше звір відчував її присутність, тим сильніше він рвав ланцюги.         Цілий тиждень Дамір катував себе в горах, намагаючись зрозуміти: що в цій звичайній дівчині такого особливого?! Чому його прадавня, дика натура покоряється саме їй?
​         Сьогодні увечері він повернувся, щоб просто глянути на неї, переконатися, що вона в безпеці. Але коли вона підбігла до нього — без страху, з палаючим поглядом і болем розлуки в очах — людський самоконтроль Даміра остаточно дав тріщину.
​        Він не витримав.
​        Дамір знову різко відчинив двері й зробив крок у кімнату.
​        Марта підхопилася з підлоги. Вона чекала на пояснення, на суворі слова чи чергові заборони, але Дамір не сказав ні слова. Він бачив її розгубленість, чув прискорене биття її серця і більше не міг чинити опір цій дикій тязі.
​      Він підійшов упритул, охопив її обличчя своїми гарячими, тремтячими долонями й знову впився в її губи.
​Цей поцілунок був іншим. У ньому все ще вирувала первісна, неборна пристрасть інстинктів, але тепер до неї додався відчайдушний порив голодного звіра, який нарешті дорвався до свого єдиного порятунку. Дамір цілував її глибоко, жадібно, перебираючи пальцями її волосся, притягуючи дівчину до свого міцного торсу.
​        Марта тихо стогнала йому в губи, остаточно втрачаючи зв'язок із реальністю. Вона обхопила його шию руками, віддаючись цьому божевільному вогню, який затьмарював розум і змивав усі запитання, залишаючи лише їх двох у всій вселенській темряві.