Розділ 16. Подих безодні

​      Після тієї відвертої розмови в тисовому гаю Дамір раптово зник.
​      Минув цілий тиждень. Сім довгих, нестерпних днів Марта провела в стінах маєтку в повній невідомості. Вона блукала просторими залами, ходила знайомою стежкою в лісі, але резиденція здавалася порожньою й мертвою без його присутності. Покоївка Ганна та Артур на всі її запитання лише мовчки опускали очі або відповідали короткими, обтічними фразами: «Пан Дамір у справах. Він повернеться, коли прийде час».
​       Цей тиждень перетворився для Марти на справжню каторгу думок. Вона годинами сиділа біля вікна, намагаючись розібратися в собі. Чому її так боляче зачіпала його відсутність? Вона ж мала б радіти спокою!              Але замість цього всередині росла тривожна, пекуча пустота. Вона згадувала його глибокий голос, терплячий погляд, тепло його рук, коли він змахував її сльозу. Зрада чоловіка мала б назавжди закрити її серце, але Дамір якимось дивним, незбагненним чином пробив цей панцир.         Вона не розуміла, що це за дике тяжіння, чому її так невпинно тягне до чоловіка, який приховує стільки небезпечних таємниць.
​      Вона просто скучила. До безтями, до болю в грудях.
​Сутінки сьомого дня повільно опустилися на Карпати. Повний місяць мав зійти вже за кілька діб, і повітря в горах було просякнуте важкою, електричною напругою.
​      Марта сиділа на підвіконні, обхопивши коліна руками, і вдивлялася в темряву за вікном. Аж раптом замок на дверях тихо, але рішуче клацнув.
​        Вона миттєво здригнулася й обернулася. На порозі з'явився Дамір.
​        Він виглядав утомленим, осунулим, але від його постаті віяло такою дикою, неприборканою силою, якої вона не бачила раніше. Наближення повного місяця й важкий тиждень розлуки зробили своє: у ході Даміра проступала хижа грація, а в глибині темних очей небезпечно й яскраво палали золотаво-бурштинові відблиски. Його внутрішній звір рвався на волю, і самоконтроль чоловіка тримався на самій межі.
​— Марто... — його голос пролунав надто низько, з глибокою, оксамитовою вібрацією. — Я мусив перевірити...
​Він не встиг договорити.
​       Усі бар'єри, увесь сумнів і страх, які накопичувалися в Марті протягом цього тижня, миттєво розсипалися. Вона не змогла втриматися. Зіскочивши з підвіконня, дівчина фактично підбігла до нього, зупинившись упритул.
​— Де ти був?! — зірвалося з її вуст напівшепотом, повним болю, докору й нестримного полегшення. — Чому ти мовчки зник?!
​      Дамір застиг. Його погляд зупинився на її палаючих карих очах, у яких читалося стільки відчайдушного чекання й туги, що залишки його людського стримування остаточно згоріли.
​       Хижий інстинкт і пекуче бажання, яке вирувало в його крові, вибухнули.
​        Дамір здолав останній міліметр між ними в один рух. Його сильні, гарячі руки владно лягли їй на талію, притягуючи до себе так міцно, що повітрю не залишилося місця. Марта тихо ахнула, але не відсахнулася — її пальці самовільно вчепилися в його плечі, вдихаючи божевільний аромат хвої, моху та гарячого гірського вітру.
​        Його губи накрили її губи в пристрасному, неконтрольованому поцілунку.
​Це був вибух первісної пристрасті, що повністю затьмарив розум. Поцілунок впивався, вимагав, загарбував. Дамір цілував її так, ніби вона була його єдиним порятунком у цьому світі, ніби звір усередині нього жадав таврувати її, зробити своєю назавжди.
​        Марта втратила відчуття землі під ногами. Увесь тиждень очікування, увесь біль минулого розчинилися в цьому дикому вогні. Вона відповідала на його поцілунок із такою ж відчайдушною жагою, перебираючи пальцями його густе волосся й притискаючись усім тілом до його гарячого торсу.
​        Дамір глухо гаркнув їй у губи, притискаючи дівчину до стіни. Його пальці міцно впивалися в її стегна, а поцілунок ставав усе глибшим і небезпечнішим, остаточно розмиваючи межу між людиною й звіром.