Розділ 10. Пробудження в Тисовому Гаю

      Свідомість поверталася повільно й туманно, наче з глибини темної води. Першим, що відчула Марта, були не тверді дошки кушетки й не задушливий запах застояного диму, а неймовірно м'яка постіль і прохолодне, свіже повітря, просякнуте тонкими нотками хвої, гірського моху та чистої деревини.
​Вона різко розплющила очі й схопилася на ліжку.
​       Кімната була просторою, світлою й виконаною з масивного темного дерева та світлого каменю. Високі панорамні вікна відкривали приголомшливий вид на величні карпатські вершини, оповиті густим вранішнім туманом. Марта опустила ноги на м'який килим, тремтячими пальцями оглядаючи себе. Вона все ще була в новому одязі, який їй дав Артур.
​      Де вона? Скільки часу вона проспала? Серце калатало мов божевільне, а невідомість знову стискала горло.
​       Тихий, обережний стукіт у двері примусив Марту миттєво підхопитися й відскочити до вікна.
​       Двері відчинилися, і до кімнати увійшла літня жінка в охайній темній сукні з білим фартухом. У руках вона тримала важкий піднос, із якого нісся апетитний аромат свіжої випічки та трав'яного чаю. Покоївка усміхнулася — тепло й співчутливо, проте в її русі й підкреслено тихій ході відчувалася дивна, майже неприродна граційність.
​— Доброго дня, панянко, — спокійно мовила жінка, ставлячи піднос на невеликий круглий столик біля крісла. — Мене звати Ганна. Ви дуже довго спали, вам потрібно підкріпитися.
​— Де я?.. — зірвався з вуст Марти тремтячий шепіт. Вона притиснулася спиною до прохолодного скла. — Хто ви? Куди мене привезли?! Де той чоловік, який мене забрав?!
​Ганна опустила руки й подивилася на дівчину з легкою журбою.
​— Ви в Карпатах, панянко. У резиденції «Тисовий Гай». Це маєток пана Даміра.
​— Даміра?.. — Марта напружено звела брови. Це ім'я їй нічого не казало. — Навіщо я йому?! Він... він викупив мене в бандитів? Хто він такий?!
​— Пан Дамір сам відповість на всі ваші запитання, — м'яко відказала Ганна, але в її голосі прозвучала непохитна межа. — Зараз вам краще поїсти й прийти до тями після дороги. У цьому будинку ви в безпеці.
​      Жінка злегка вклонилася й рушила до виходу.
​— Зачекайте! — вигукнула Марта, але двері вже тихо зачинилися.
​      Вона залишилася одна. Так в роздумах і промайнув день, Марта не наважувалась вийти з кімнати, вона боялася цієї невідомості. Що буде далі?...                                           Гори за вікном починали повільно опускатися у вечірні сутінки, а ліс навколо маєтку згущався, приховуючи свої таємниці.