Розділ 6. Перша зустріч

      Музика стихла, залишивши по собі лише тихий дзенкіт кришталю та гомін VIP-зали. Важкий оксамитовий занавіс повільно опустився, нарешті відрізавши Марту від засліпливих софітів і десятки чужих, оцінюючих очей.
​      Ледь переставляючи ноги на високих підборах, вона ступила за лаштунки. Дихати було важко, сукня здавалася занадто тісною, а розтерті зап'ястя під шаром пудри пекли мов вогнем. Сльози, які вона з останніх сил стримувала на сцені, готові були вирватися наволю, але Марта лише зціпила зуби. Вона не дозволить їм побачити свою слабкість.
​— Непогано для першого разу, — пролунав сухий голос Елізи, яка вже чекала на неї біля гримерки. — Але мені потрібні не твої сльози, а чіткість. За двадцять хвилин другий вихід.
      Не чекаючи відповіді, Еліза розвернулася й пішла геть.
​Марта звернула в напівтемний, тихий коридор, що вів до службового виходу. Серце калатало в ребрах, як божевільне. «Якщо там є вихід... якщо двері відчинені...» — одна-єдина відчайдушна думка билася в голові. Вона майже підбігла до важких металевих дверей з написом «Службовий вхід», схопилася за ручку й з усієї сили смикнула її на себе.
​      Нічого. Двері були наглухо заперті, а поруч червоним оком блимав електронний кодовий замок.
​Шлях на свободу був відрізаний. На очі знову нагородилися пекучі сльози безвиході. Марта притулилася спиною до прохолодної мармурової колони й заплющила очі, намагаючись вгамувати шалене серцебиття та задушити паніку, яка підступала до горла.
​— Тобі варто прикласти лід до зап'ясть. Пудра погано приховує гематоми.
​       Голос пролунав раптово — низький, спокійний, з легким оксамитовим відтінком.
​Марта здригнулася, наче від удару струмом, і різко розплющила очі, миттєво відсахнувшись від колони. Страх гарячою хвилею вдарив у скроні.
​        За кілька кроків від неї стояв чоловік. Той самий, чий присутній погляд вона відчувала на собі під час танцю. На ньому був темний костюм ідеального крою, а риси обличчя — суворі, мов виточені з темного граніту, — у напівтемряві коридору виглядали ще жорсткішими й небезпечнішими. Особливо виділявся тонкий шрам на лівій вилиці.
​      Марта інстинктивно схрестила руки на грудях, ховаючи зап'ястя за смарагдовими складками шовку. У її карих очах спалахнула відчайдушна, захисна лють, за якою вона намагалася сховати власну беззахисність.
​— Ви помилилися коридором, — витиснула вона, змушуючи свій голос звучати твердо, хоча всередині все тремтіло від напруги. — Приватні кімнати для гостей у іншій стороні.
​Чоловік не зрушив із місця. Він повільно відпив ковток бурштинової рідини з келиха, який тримав у руці, і зробив крок уперед. Не агресивний, але такий упевнений, що повітря між ними миттєво згустішало. Від нього віяло дорогим парфумом з нотами тютюну й сухого дерева — зовсім не схожим на солодкуватий сморід клубу.
​— Я рідко помиляюся, — спокійно мовив він, не зводячи з неї темного, проникливого погляду, який здавалося, бачив її наскрізь. — Твій танець... у ньому було забагато люті й занадто мало бажання догодити. Для цього закладу це дивно. Як ти сюди потрапила?
​— Це не ваша справа, — викарбувала Марта, відчуваючи, як від його слів перехоплює подих. Вона зробила крок назад. — Я не надаю приватних послуг і не веду бесіди з гостями. Відійдіть.
​— Мене звати Дамір, — проігнорував її випад чоловік. Його голос залишався абсолютним спокоєм, але в ньому відчувалася темна, прихована сила. — І ти не схожа на тих, хто добровільно вдягає ці сукні.
​       Марта заціпеніла. У його тоні не було похітливості чи зверхності, якими її обпалювали інші чоловіки. Спокійна, майже хірургічна точність, з якою він розгадав її біль, налякала її дужче за погрози бандитів.
​— Я сказала, відійдіть! — її голос зірвався на шепіт.
​     Вона гарячково спробувала обійти його збоку, але від різкого руху підбор оступився на слизькому мармурі. Марта втратила рівновагу й неодмінно полетіла б додолу, якби міцна, владна долоня Даміра не перехопила її за талію, утримавши в повітрі.
      ​На мить світ зупинився. Вони опинилися небезпечно, майже інтимно близько. Марта відчула тепло його подиху на своїй щоці й те, як прискорено калатає власне серце прямо біля його грудей. Вона завмерла, не в змозі поворохнутися від суміші страху та дивного, пекучого трепету.                                                                                                         Темні очі Даміра на мить звузилися, коли його погляд упав на її напружену шию та розтерту шкіру на зап'ясті, що вислизнула з-під смарагдового шовку.