Розділ 11

Тішить мене лише одне – цієї рудої Лариси немає в ресторані. Не розумію, чому вона так мене дратує, а ще Евеліна… Я до останнього сподівалася, що вона змінить свою думку щодо сина, але тепер повністю за нього відповідаю. Ну й Емір зі мною. 

Даня спить у візку, поки ми всі разом обідаємо в ресторані. Важко назвати це весільним застіллям, але ж саме весілля у нас теж несправжнє. 

– Ти знову повертаєшся на роботу? – питаю в Еміра, коли залишаємо ресторан. Його батьки вже приїхали, а Борис з дружиною якраз пішли до автомобіля таксі, що прибув їх забрати. 

– Ні, на сьогодні все, – відповідає і відчиняє для мене двері свого автомобіля. Сідаю з Данею на руках, а Емір – за кермо. 

Їдемо мовчки. Я просто не знаю, про що можна поговорити з моїм… тепер уже чоловіком. Емір також мовчить і зосереджено керує автомобілем. Час від часу дивлюсь на обручку, що виблискує у нього на пальці, і не можу повірити, що ми це зробили. Повернувшись у квартиру Еміра, одразу несу Даню у ванну кімнату. Купаю і вкладаю спати. Сьогодні й для нього був важкий день. 

Сама також приймаю душ й одягаю шорти та широку футболку. Мокре волосся збираю у пучок і йду на кухню, щоб випити кави. Спати не хочу, тому вирішую попрацювати трохи. 

Еміра ніде не видно, тому вмикаю кавоварку і чекаю, поки приготується напій. 

– Не пізно для кави? – чую за спиною його голос і підстрибую від несподіванки. Озираюсь і повільно розглядаю чоловіка з голови до ніг.

– Не хочу спати. Попрацюю трохи, – кажу. – А ти куди?

– До друга, – стримано заявляє, а я чомусь йому не вірю. Емір змінив звичний костюм на джинси та футболку, і такий стиль дуже йому пасує. Мені здається, що у нього є подружка і він до неї намилився. І чому від цієї думки у мене таке неприємне відчуття всередині? 

– Зрозуміло, – сухо відповідаю. – Тоді бувай!

Коли гримають двері, я роздратовано сьорбаю гарячу каву й обпікаю собі язика. Дратуюсь ще більше! І звинувачую у всьому саме Еміра. А що?! Якого біса він намилився кудись у нашу першу шлюбну ніч? Хіба не можна було вдома залишитись? 

Щоб якось себе заспокоїти, вмикаю ноут і починаю працювати. Кава закінчується дуже швидко, тому готую ще одну порцію. Ось так, за роботою, не помічаю, як збігає час і наближається північ.

Мені здається, що Емір не збирається сьогодні повертатися. А що, коли він до цієї рудої Аліси поїхав? Від однієї думки про неї у мене сіпається око. І взагалі, якого біса я про це думаю? 

Між нами фіктивний шлюб! Емір має право робити, що хоче! Як і я, до речі! 

Вимикаю ноутбук на початку першої та вирішую вийти на балкон та подихати свіжим повітрям. Треба провітрити голову, а то щось власні думки починають мене лякати. 

Спираюсь на поручні та розглядаю нічне місто. Тут гарний краєвид і можна цілу вічність ось так стояти.

– Не спиться? – чую знайомий голос і повертаю голову праворуч. Бачу Артема, який також стоїть на своєму балконі. 

– Працювала довго, – кажу. 

– Я також, – усміхається. – Вирішив вдихнути свіжого повітря, а то щось заснути не можу. До речі, вітаю з одруженням! Бачив тебе сьогодні з вікна в сукні. 

– Дякую, – кажу і ніяковію. Мабуть, Артем не може второпати, чого це я стою зараз тут, якщо за планом у нас з чоловіком має бути перша шлюбна ніч. І що йому сказати? Що мій чоловік за двох зараз десь віддувається? 

– А ким ти працюєш, Владо? – цікавиться Артем.

– Я дизайнер інтер’єрів, – відповідаю. 

– О, круто! – випалює. – Мені якраз потрібно обставити квартиру меблями, а руки до цього ніяк не доходять. Може, допоможеш?

– Не думаю, що у моєї дружини буде на це час, – чую за спиною невдоволений голос Еміра і завмираю. Коли він повернувся і як давно тут стоїть? 

Повертаю голову, щоб краще його бачити, і розумію, що Емір зараз дуже близько. Відстань між нами мінімальна. 

– Пробачте, – Артем хмуриться, спостерігаючи за Еміром, а мій чоловік ігнорує його і хапає мене за руку. 

– Ходімо в кімнату, Владо. Не хочу, щоб ти захворіла, – він навіть не дає мені попрощатись з Артемом. Наче на буксирі тягне в кімнату і зачиняє двері на балкон. – Фліртуєш з сусідом, поки мене немає?

– Що?! – випалюю. Я чекала будь-чого, але не таких звинувачень. Дивлюсь на Еміра, а він, своєю чергою, мене розглядає. Тільки зараз помічаю, що його погляд трохи затуманений, і розумію, що він п’яний…

Оце так поворот! Мій чоловік так одруження своє святкував? 

– Коли це ти встигла познайомитись із сусідом? – продовжує свій допит.

– А що? Це заборонено? – випалюю. – Ти ж також не святий! Ми одружилися сьогодні, а ти залишив мене і поїхав кудись!

– Ти ревнуєш? – Емір робить крок до мене, а я відступаю. Чесно кажучи, уявлення не маю, як поводитись з ним. П’яний Емір – це щось новеньке. 

– Мені неприємно! – бурчу. – Невже сьогодні не можна було без своїх подружок обійтись? 

– Я був з другом, – спокійно додає Емір.