Розділ 10

На щастя, робота швидко мене затягує, і я розчиняюсь у ній. Розповідаю Еміру, що й де має бути, і цікавлюсь його думкою. Разом ми дещо змінюємо, але загалом йому все подобається. 

– У тебе гарно вийшло. Я приємно здивований, – говорить Емір, коли закриваю ноут. Піднімаю на нього погляд та усміхаюсь.

– Більше не будеш у мені сумніватися? 

– Спробую, – відповідає. Тільки зараз до мене доходить, що Емір дуже близько. Чомусь я не можу змусити себе відсунутись, тому так і сидимо, прискіпливо розглядаючи одне одного. 

– Я вже піду спати, – все-таки беру контроль над ситуацією і підводжусь на ноги. – А ти… йдеш? 

– Попрацюю ще трохи, – відповідає і знову повертається до своїх справ. 

Залишаю ноут у кімнаті та вирішую сходити в душ перед сном. Заодно трохи прочищу мізки, які чомусь не про те думають. Не варто відчувати щось до Еміра. Так, чоловік він ефектний, але нас поєднує лише Даня. І точно немає бути жодних почуттів. 

Засинаю доволі швидко і сплю міцно, але прокидаюсь на початку другої години ночі, тому що хочу пити. Тихенько виходжу в коридор та освічую собі шлях ліхтарем від телефону. 

Заходжу у вітальню і завмираю злякано, тому що помічаю на дивані… Еміра! Він заснув просто тут, сидячи на ліжку. І тут мене починає мучити сумління. Розумію, що треба його розбудити, але не знаю, чи варто. 

Тихенько наближаюсь і кладу телефон на диван ліхтарем вгору, щоб бачити Еміра. Обережно торкаюсь його плеча і почуваюсь дико збентежено.

– Еміре, прокинься! – легенько тріпаю плече і зовсім не очікую, що він схопить мене за руку. І не тільки схопить, а ще й потягне на себе. 

Падаю просто до нього на коліна і хапаюсь обома руками за плечі. Завмираю як мишка і дивлюсь у сонні очі чоловіка, який не може второпати, що відбувається.

– Ем… відпустиш мене? – кажу, і Емір забирає руку. Встаю і радію, що йому практично не видно, як горить моє обличчя. 

– Що сталося? – питає хрипло і також підводиться на ноги.

– Ти заснув тут. Я хотіла розбудити тебе і відправити спати у ліжко, – пояснюю поспіхом.

– Ясно. Дякую, – Емір йде з вітальні, а я поспішаю до холодильника і дістаю пляшку з водою. Роблю кілька ковтків, і це трохи допомагає заспокоїтись. 

Якого біса я взагалі взялася йому допомагати? Спав би собі далі, а зранку мучився від болю в спині. 

Повернувшись у кімнату, ще довго не можу заснути. Все прокручую в голові момент, як сиділа на колінах в Еміра і як мені це подобалось… Так-так, мені це подобалось. Не хочу визнавати, але мене тягне до Еміра, і це погано.

Прокинувшись наступного ранку раніше за всіх, готую сніданок. На годиннику сьома ранку, а Емір все не виходить. Не вірю, що він так довго спить. Може, варто піти до нього і розбудити? Досвід-то у мене вже є!

Щоб викинути з голови подібні дурниці, доводиться добряче потрусити нею. Зупиняюсь в той момент, коли гримають вхідні двері й приходить розуміння, що це Емір повернувся. Але де його носило так рано? 

– Привіт! – коли він з'являється на кухні, я повільно розглядаю його спортивні штани та футболку, що тісно облягає тіло. Ковтаю слину і хочу знову головою струсонути, а то щось не туди ведуть мене думки.

– Привіт. А де ти був? – питаю і даю собі подумки запотиличник. Ну хіба й так не зрозуміло, що бігав?

– Люблю зранку бігати, – відповідає. – Допомагає зібрати думки докупи.

О-о-о, і мені треба побігати, а то щось не можу дати ради своїм думкам!

– Я сніданок готую. Будеш? – питаю і відвертаюсь до плити, тому що розглядати Еміра більше не хочеться. 

– Повернусь через кілька хвилин, – нарешті він йде, а я можу видихнути. 

І чому я не подумала одразу про те, що буде чекати мене у квартирі привабливого чоловіка? А це тільки перша доба разом! 

Навіть страшно уявити, що буде далі, якщо я вже не можу дати ради своїм почуттям. Треба тримати дистанцію, але як це зробити, якщо ми живемо на одній території, а сьогодні ще й одружимось? Поки не знаю, але з усіх сил буду старатись не закохуватись в Еміра.

Емір дійсно повертається дуже швидко. Волосся все ще мокре після душу, але він уже в костюмі та готовий працювати. 

– Мої батьки заберуть вас з Данею і привезуть у РАЦС. Я одразу туди приїду, – говорить, сьорбаючи каву. 

– Добре, – кажу. 

– Усе гаразд? Ти наче напружена, – Емір прискіпливо мене розглядає, а я червонію… зовсім невчасно. 

– Хвилююсь трохи. Все-таки вперше заміж виходжу, – хочу пожартувати, але виходить якось зовсім несмішно. Принаймні мені. 

– До зустрічі, Владо. І дякую за сніданок, – Емір підводиться і йде до виходу, а я нарешті можу видихнути.

І що це зі мною? Чому враз такою розгубленою стала? Це ж не я зовсім, а якась закохана дівчинка! 

Так, треба терміново опанувати себе, інакше будуть проблеми! От просто зараз і розпочну! Емір йде, тому спокійно збираю зі столу і йду до Дані. Він якраз прокидається, тому годую його та одягаю на церемонію у милий костюм із зайчиком.