Розділ 7

– Щось не так? – питає Емір, коли розуміє, що я не поспішаю підписувати документи. – Є щось, що тебе бентежить? 

Мене бентежить усе, але Еміру я про це не кажу. Насправді в договорі все доволі просто та зрозуміло. Я не претендую на його майно, і не збираюсь робити цього у майбутньому. 

– Та ні, – кажу і таки ставлю свій підпис. Ну все, дороги назад немає. 

Дивлюсь на Даню, котрий спокійно сидить на руках в Еміра, і налаштовую себе на те, що з таким татом йому буде значно краще, ніж з рідним. 

– Чудово! – Емір передає мені Даню і забирає у мене ручку. Також підписує документ і закриває теку. 

– То ми тепер разом? – питаю трохи схвильовано.

– Залежно від того, що маєш на увазі під “разом”, – усміхається Емір. – Сьогодні я хочу познайомити Даню зі своїми батьками. Їм відомо все, тому можеш бути спокійною. Не обов’язково грати перед ними у коханців. 

Ну хоча б це тішить.

– А далі що? – питаю. 

– Далі твоя сестра пише відмову, а мої адвокати готують документи на усиновлення. 

– Ти впевнений, що на цей час Даню у мене не заберуть? – стурбовано питаю. 

– Я все для цього зроблю, – серйозно відповідає. – Ну і найголовніше – тобі доведеться переїхати до мене, щоб у служб не було зайвих запитань. Ти ж розумієш, що чоловік та дружина не можуть жити окремо. 

– Розумію, – бурчу. – І коли я маю переїхати? 

– Кімнату для Дані та для тебе готують, тому завтра треба буде перевезти речі, – відповідає, а я власним вухам не вірю. 

Завтра. Так швидко.

– Добре, – киваю і збираюся йти, але Емір мене зупиняє.

– Я заїду за вами о шостій. 

Нічого не відповідаю. Тільки головою киваю на знак згоди. Залишаю його кабінет, не зважаю на секретарку і відразу йду до ліфта. Їду вниз і, коли він зупиняється на поверх нижче, одразу відходжу назад. 

Двері відчиняються, і я бачу свого знайомого, який минулого разу допоміг мені знайти Архіпова в цій будівлі. 

– Яка зустріч! – Давид широко усміхається і заходить до мене. Знову їдемо, і він продовжує: – Ти знову шукала Еміра? Перший раз не допоміг?

– Допоміг, – усміхаюсь. – У нас розмова була запланованою.

– Зрозумів, – киває Давид. – Ви куди зараз? Не хочете пообідати? Що скажеш, карапузе?

Даня усміхається, і це так мило виглядає. Він бачить цього чоловіка вдруге в житті, але він йому точно подобається.

– Може, іншим разом. Сьогодні інші плани, – відповідаю. – Але за запрошення дякую. 

Ми виходимо на першому поверсі й разом йдемо на вулицю. Давид проводить нас до самого автомобіля і, коли залишаю стоянку, махає на прощання. Він цікавий і доволі симпатичний, але у мене тепер чоловік є і я не планую його зраджувати. Навіть попри те, що він фіктивний.

Повернувшись додому, думаю над тим, що ж одягнути на першу зустріч із батьками Еміра. Дуже сподіваюсь, як вони приймуть свого онука, і мене також. Та все одно готова до будь-чого, адже розумію всю серйозність ситуації. 

Коли Емір говорив, що забере нас о шостій, я думала, що він на вулиці чекати буде, але зовсім не очікувала побачити його на порозі квартири. 

Ми одночасно розглядаємо одне одного з голови до ніг, і я розумію, що Емір встиг з'їздити додому та переодягнутися. Зараз на ньому джинси та футболка, і цей звичайний стиль пасує йому не менше, ніж костюм. 

– Гарно виглядаєш, – говорить він, коли пропускаю його у квартиру. 

– Дякую, ти також, – стримано кажу. 

Я довго обирала, що ж одягнути, і зупинилася на сукні блакитного кольору та босоніжках. 

– Де Даня? – питає, коли розуміє, що у вітальні його немає. 

– Спить ще. Зараз прокинеться і поїдемо, – кажу і йду одразу в кімнату, але Емір зупиняє мене на півдорозі. 

– Зачекай. У мене для тебе дещо є, – говорить. 

– Що саме? – дивуюсь.

Емір дістає з кишені коробку і передає її мені. Коли відкриваю, бачу настільки гарну обручку, що подих перехоплює. Навіть уявити страшно, скільки вона може коштувати.

– Я думаю, що ти й сама розумієш, для чого вона, – говорить, слідкуючи за мною. 

– Міг купити щось дешевше, – кажу і дістаю її з коробки. 

– Обручка має відповідати моєму статусу, – відповідає. – Одягнеш, чи допомогти?

Роблю це сама, тому що не хочу, щоб Емір переходив межу. Між нами нічого немає, а ця обручка лише для годиться. 

Не розумію тільки, чому так хвилююсь зараз, якщо це просто частина нашого плану.

– Тобі пасує, – говорить Емір, а я не розумію, жартує він зараз чи серйозно це каже. 

Питати не хочу, тому таки йду до Дані, який якраз прокинувся, і беру його на руки. Ще пів години йде на те, щоб нагодувати його та одягнути. 

Будинок залишаємо майже о сьомій. Розумію, що запізнюємось, але Емір нічого з цього приводу не говорить. Він залишається зібраним і серйозним, а от я все більше хвилююсь.