Розділ 6

– Ти дійсно збираєшся написати відмову від сина? – питає Емір.

– Так, – повільно киває сестра. – А тобі що до того? 

– Я дядько Дані. Ерік – мій молодший брат, – стримано відповідає. 

– Що? – такого Евеліна точно не очікувала. Здивовано дивиться то на мене, то на Еміра та кліпає очима. – Коли ви встигли познайомитися? Владо, поясниш щось? 

– Я сам це зроблю, – заявляє Емір, тільки-но я відкриваю рота. – Ми з Владою кохаємо одне одного й хочемо усиновити Даню. 

– Оце так поворот, – хмикає Евеліна. – А ти не така проста, якою здаєшся, сестричко, якщо на тебе повівся такий чоловік. Або я просто не розумію чогось. 

Я не знаю, що їй відповісти. Сиджу і… мовчу. Знала б Евеліна справжню причину наших нібито стосунків, зовсім не те говорила б. І знову, поки я підбираю слова, Емір сам усе вирішує. Він дістає з кишені піджака білий конверт і кладе на столик поруч з Евеліною. 

– Тут пристойна сума, якої тобі вистачить на безбідне життя. 

– Цікаво, – очі сестри миттєво загоряються, а мені так соромно за неї стає. Ну як можна бути такою меркантильною? – І що я повинна зробити, щоб її отримати? 

– Відмову від сина ти напишеш, коли я скажу, – пояснює Емір. – Мої адвокати одразу ж підготують документи на всиновлення. 

– Так просто? – фиркає Евеліна. 

– Як для кого, – холодно цідить Емір. – Сумніваюсь, що твоєму синові чи сестрі просто зараз. 

Зараз я вдячна Еміру за те, що не залишив усе, як є. Я розумію, що він не зобов'язаний вирішувати мої проблеми, як і нести відповідальність за Даню. Але він зараз тут і готовий одружитися з малознайомою жінкою, лиш би у Дані все було добре. 

– Я згодна, – Евеліна надто легко погоджується і бере в руки концерт. Відкриває його і всередину заглядає. Я помічаю, як розширюються її очі від здивування, і розумію, що сума там пристойна. 

– Це добре, – киває Емір. – Тільки не думай, що тобі вдасться втекти чи зробити щось по-своєму. Мої люди слідкують за тобою. Обдуриш мене – залишишся без грошей і сина більше ніколи не побачиш. Поки що я хочу зробити все мирно. Сподіваюсь, що ти також. 

Евеліна хмуриться, тому що не таких слів чекала. Вона ховає конверт у сумку і підводиться на ноги. Ще раз дивиться на мене недовірливо, а тоді йде, не прощаючись. 

Коли гримають двері, я підстрибую від цього звуку, і це не приховується від Еміра. 

– Щось не так? – питає. 

– Я до останнього сподівалася, що вона відмовиться від грошей і вибере сина, – шепочу.

– Не варто цього робити, – Емір повільно підводиться на ноги та наближається до мене. Дивиться зверху вниз і продовжує: – Твоя сестра ніколи не стане хорошою мамою для Дані. Прийми це і не сподівайся на диво. 

Емір розриває зоровий контакт між нами й прямує в коридор. Я ж йду за ним. 

– І що тепер? – питаю стурбовано, коли він збирається залишити квартиру. 

– Я буду тримати тебе в курсі, – спокійно відповідає. – За цей час можеш підготуватися до весілля. Купи сукню. 

– Хіба не можна просто розписатися? – дивуюсь. – Навіщо ці урочистості? 

– Для того, щоб у людей не виникало запитань. Усі мають повірити, що ми дійсно через велике кохання одружуємось. 

– Це буде важко, – бурчу. 

– Мені здавалося, що заради племінника ти на все готова. Хіба ні? – Емір усміхається кутиками губ, а мені кортить відправити його під три чорти. 

Так, заради Дані я готова на все, але… Грати закохану до нестями дурепу… не впевнена, чи зможу.

Коли Емір йде, я прямую на кухню і вмикаю чайник. Треба якось усе це прийняти та спробувати жити з цим. Навіть не знаю, як буду уживатися з Еміром на одній території. Це ж доведеться на людях демонструвати, що ми закохані. 

Чайник закипає, тому вимикаю його і готую каву. Даня продовжує спати, а я берусь за роботу. Треба працювати, адже Емір дуже хоче побачити, який же я дизайнер насправді. 

Встигаю лише увімкнути ноут, коли у двері знову хтось дзвонить. Мені здається, що це Емір забув щось сказати, тому повернувся. Впевнено відчиняю двері й зовсім не очкую побачити на порозі сестру. 

– Чому ти повернулася? – питаю і не розумію, чого Евеліна не відімкнула двері своїм ключем. 

– Поговорити хочу, – бурчить. – Емір пішов? 

– Так, – пропускаю її у квартиру, і ми одразу йдемо на кухню. Помічаю, що Евеліна напружена і нервова. Здається, саме через свій стан вона зовсім забула про те, що має ключі від квартири. 

– Прекрасно! А тепер поясни мені, звідки він узявся! І не треба тут співати про кохання між вами. Я знаю Еміра зі слів його брата. Він не планує стосунки та одинак по життю. Отже, ви обоє брешете! 

– В Еміра дійсно важкий характер, – кажу спокійно. Розумію, що мені треба зробити все, щоб Евеліна повірила, тоді й підозр більше не буде. – Але я його кохаю. 

– І я маю у це повірити? – фиркає. 

– Ніхто тебе не змушує, – знизую плечима. – Головне, щоб ти зробила так, як хоче Емір. Даня буде щасливий зі мною, а ти – з грошима, які взяла.