Розділ 1

Ух! Яка ж я зла зараз! Словами не передати, який ураган проноситься судинами! Хочу виплеснути його на двох людей, які стали мені поперек горла! Але, як на зло, ні моєї сестри, ні її кавалера немає в місті! А може, і в країні! Ну нічого, я знаю, де працює брат клятого Еріка. От тепер нехай він шукає свого братика і вставляє мізки на місце, якщо вони в голові не водяться. 

– Ще трохи, маленький! – озираюсь на заднє сидіння і тріпаю світлі кучерики свого племінника. 

Я розумію, що малюк ні в чому не винен, саме тому останнє, чого хочу – це зривати свою злість на ньому. 

Як на зло, попереду якась аварія, і хвилин двадцять ми стоїмо в заторі. Мій телефон розривається від дзвінків, а я ігнорую їх раз за разом. Розумію, що за таке мене по голові не погладять, але зараз робота не головне. Головне – знайти Еміра Архіпова і пояснити йому, що так не робиться! 

Коли нарешті автомобілі починають їхати, я полегшено видихаю. Ще п'ять хвилин у дорозі – і я паркую свій автомобіль перед величезною будівлею зі скла та металу. 

Ну, звісно, Архіпови – не прості смертні, саме тому на молодшого сина повелася моя сестра. Та вона не знала, що Ерік ще той гуляка і діти в його плани не входять! 

Залишаю салон першою і відчиняю задні двері. Беру племінника на руки й думаю, як проникнути всередину. Охорона мене не пропустить, ще й з дитиною. А чекати на вулиці не зрозуміло скільки – також не варіант. 

Вирішую ризикувати. Ну а що? Якщо вже припхалася сюди, треба щось робити! 

– Пішли шукати твого дядечка, малий? – усміхаюсь Данилку, а він усміхається у відповідь. У мене серце стискається в цей момент. Ну як можна було кинути таке диво? 

– Ви куди з дитиною? – на вході мене зупиняє похмурий охоронець. 

– Мені потрібен Емір Архіпов! – впевнено заявляю.

– Навіщо? – дивується чоловік. – Чергова коханка з дитиною від нього? 

– Чого? – випалюю. – Взагалі-то, я наречена його брата Еріка! Якщо не вірите – у самого Еміра запитайте! До речі, він сам попросив мене приїхати, а ви тримаєте мене на вході з його племінником на руках. 

Видно, що охоронець розгублений. Не очікував на такий поворот. Він йде до свого напарника, і кілька секунд вони обговорюють щось. Я цей час стою як статуя і дуже сподіваюсь, що Еміру ніхто телефонувати не буде. 

– Проходьте! – заявляє охоронець, повернувшись до мене, а я готова його розцілувати. 

– Дякую, – радісно кажу і несу малюка до ліфта. Тепер ще треба дізнатися, на якому поверсі оселився великий бос… – Пробачте, можна дещо запитати? 

– Звісно! – молодий чоловік у костюмі, до якого я звертаюсь, приємно усміхається і підморгує Дані. 

– Мені потрібен Емір Архіпов. Не скажете, на який поверх треба піднятися? 

– Емір? – дивується чоловік. – На п'ятнадцятий. 

– О, прекрасно! – мило йому усміхаюсь і заходжу в ліфт, який якраз приїхав. Незнайомець у костюмі також заходить і зацікавлено мене розглядає. 

– Мене Давид звати, а вас, прекрасна незнайомко? – питає, а я хмикаю на таку спробу підкату. Хоча маю визнати, що чоловік привабливий і явно небідний. 

– Влада, – вирішую відповісти лише тому, що він мені допоміг. 

– А цього карапуза? 

– Даня, – кажу. 

На щастя, мій новий знайомий виходить на поверх нижче, а ми з малюком їдемо далі. Коли двері в черговий раз відчиняються, виходжу просто у приймальню і бачу за столом ефектну брюнетку з надто відкритим декольте і перекачаними губами. 

– Ви до кого? – дівчина навіть з крісла підводиться, щоб краще мене розгледіти. 

– Мені потрібен Емір Архіпов, – кажу стримано. 

– Вам призначено? – чергове ідіотське питання.

– Я що, на прийом до лікаря прийшла? – злюсь. – Мені потрібен Емір! Покличте його! 

– В Еміра Давидовича важлива нарада, а ви проникли сюди незаконно! Я викликаю охорону! 

Дівчина реально хапається за телефон, а я розумію, що іншого шансу побачити Еміра у мене може і не бути. Саме тому роблю те, за що можу і поплатитись потім. Поспішаю з Данею до дверей і просто-таки влітаю у кабінет великого боса. 

Як на зло, Даня починає рюмсати, і погляди всіх присутніх, а їх тут людей десять, зосереджуються на нас. 

– Що відбувається, Алісо?! – гиркає чоловік, який сидить по центру столу, а в мене немає жодного сумніву у тому, що це той самий Емір. 

– Пробачте, Еміре Давидовичу! Ця божевільна сама кинулась до дверей! – лепече бідна секретарка. 

– Охорону викликай! – гиркає ця гора м'язів і підводиться на ноги. Виглядає Емір страшнувато трохи. Такий і кулаком прибити може. Оце бугай вимахав.

– Не треба охорони! – кричу і разом з тим намагаюсь заспокоїти Даню, який, мабуть, також злякався свого рідного дядька. – Нам треба поговорити!

– Про що мені з вами говорити? – хмуриться Емір. – Ми навіть незнайомі!

– Так познайомимось! – випалюю. – Мене Влада звати. А це – Даня. Племінник ваш!