Розділ 1

Сім'я Адамсів пакувала валізи і кудись поспішала. Тільки дівчина сиділа і дивилась вдалечінь. В неї був засмучений і в одночас без емоційний погляд.

-Кларо чому сидиш, мерщій пакуй валізи -драйвовим голосом сказала місіс Фрінда.Фрінда була мамою дівчинки а тато містер Елтон. Її сім'я їхала в Каліфорнію.

-Мамо тату я вас благаю, давайте залишимось тут в Техасі, я нізащо не поїду, тут мої друзі, наша група, виж знаєте я без черлідинга ніяк...

-Донечко я розумію але твого батька відправляють по роботі а без його роботи ми залишимось на дворі і ти це прекрасно розумієш - Спокійним тоном говорила мама

-Та що це за в біса робота така,чому ми не можемо жити тут і нікуди не переїжджати. Та щоб та компанія згоріла - Кричала від злості дівчина

-Так Кларо заспокійся ми їдемо і це не обговорюється, виліт ввечері так що упакуй валізи-строгим голосом сказав батько

-Я вас ненавиджу як так можна, я тільки друзів знайшла а ви...

Дівчина вибігла з будинку гримнувши дверима і побігла по тротуару. Прибігла до великого, старого дуба дістала телефон і зателефонувала до подруги

-Кріс швиче приходь на наше місце нам терміново потрібно зустрітись.

Співрозмовниця не встигла і слова сказати, як Клара повисила слухавку. Через декілька хвилин на місце прибігла висока, смуглява дівчина цей була подруга Клари.

-Що трапилось я так бігла що аж два різних кросівки вдягнула хех-засміялась вона

-Кріс зараз чесно не до жартів...-сумним голосом говорила дівчина

-Що...що сталось Сіріус знову зник, що трапилось Клара не лякай -швитко пробелькотіла Кріс.(Сіріус це собака Клари його подарував дідусь якого нема в живих...)

-Ні... Ми переїджаємо в Каліфорнію за татову роботу...- з сльозами на очах говорила Клара

-Що... Та чого ти, спокійно тож це не назавжди на місяць, два і приїдеш можливо просто на канікули зараз якраз кінчаєця навчальний рік. Ти про це не подумала.

-Нажаль це не так я питала але вони промовчали і це означає що ми їдемо... Не на пару місяців...-вже плачучи говорила вона

-Як так це... Це не можливо а як... Як наша група... Як вони могли-вже теж з сльозами на очах говорила Кріс. Ще декілька хвилин вони стояли мовчки а тоді подруга обійняла і сказала

-Так давай будемо оптимістами можливо ви і будете там довго але не назавжди, і можливо наступного року ви вже приїдите...- Зхлипуючи говорила вона.

-Можлива ти і правду кажеш, чого це я розплакалася... Я повернусь це точно-Вже бадьоро говорила Клара.На останок вони обнялись, і Клара сказала щоб Кріс передала всій команді що вона буде сумувани за ними. Вже додому дівчина йшла не поспішаючи роздумувала чи це на декілька місяців чи років. Прийшовши додому мама зустріла доньку з переляканими очима.

-Донечко, де ти  була я за тебе хвилювалась, місця знайти не могла, ти чому слухавку не брала.

-Мамо тату вибачте що так накричала і незрозуміла вас...- З сльозами казала вона.

-Сонечко все добре головне що ти прийшла, мерщій біжи пакувати валізи, через годину виліт.