Розділ 14

Подобається? Ну то й що?

— Як і сотням інших жінок. Але це нічого не змінює. Зовсім нічого.

Григорія залізла рукою під подушкою й витягнула звідти пачку цигарок.

— Моя запальничка — в сумочці. Принеси, будь люб'язна.

— Григоріє, тобі ж не можна. Давно пора кинути.

— І що я тоді робитиму? Об'їдатимуся пирогами та товстітиму? А потім сяду на лавочці під вікном і почну пліткувати про сусідів та їхніх гостей? Вже краще труїтися тютюном. Неси сумку.

— Ні.

— Яка ж ти вперта!

— Можливо, але якщо справа стосується твого здоров'я, — Діана не планувала поступатися.

— Справа стосується твого особистого життя. Чому ти ігноруєш цього юнака? Ви пречудово пасуєте один одному. Ким він працює?

— Ковалем. За його власними словами.

— Звучить… — Григорія потерла підборіддя, — романтичненько.

— Тільки ти могла таке сказати.

— Тебе бентежить його професія чи щось інше?

— Мене бентежить те, що це — єдине, що я про нього знаю. До того ж ти на дещо не зважаєш: у мене вже є коханець. Два — очевидний перебір.

— А якщо Назар запропонує тобі шлюб? Невже ти відмовишся та залишишся зі своїм одруженим? Так сильно його кохаєш?

От що вона могла сказати у відповідь на настільки відверте запитання? У неї — контракт. Це — стабільно та зрозуміло. А що стосується емпіричного шлюбу — хіромантія тут, найімовірніше, не допоможе, а мріяти Діана дозволяє собі тільки на сторінках романів.

— Григоріє, ти захопилася фантастикою? Для чого такому хлопцеві зв'язувати себе по руках і ногах?

Жінка знизала худими плечима.

— Допоможи мені підвестися.

— Щоб ти вирушила за запальничкою? Ні.

Григорія зітхнула та сховала прим'яту пачку під подушку.

— Він тебе очима їсть.

— У наш час чоловіки не одружуються з такої причини. Вони пропонують зовсім інше — далеке від шлюбу, — з гіркотою в голосі, яку не змогла приховати, відповіла Діана.

— Згодна, — Григорія пожувала губами. Поглянула в стелю. — Проте мені чомусь здається, що цей хлопець — серйозна людина.

— За його долонею визначила?

— Скористалася інтуїцією. Вона — надійніша за хіромантію. Гадаю, якщо він захоче тебе отримати, то свого доб'ється.

— А шлюб тут яким боком?

— Дівчинко, ти стала цинічною, і це мене засмучує. А ще лякає.

— Сподіваюся, і Назара відлякає.

— А я сподіваюся на зворотнє. Мій досвід підказує, що такі чоловіки — надто вже власники, щоб не прив'язати до себе жадану жінку якомога міцніше.

Жадану? Ще б сказала «кохану». Звідки взятися цим почуттям після трьох коротких зустрічей?

Обговорювати болюче питання, занадто складне та заплутане, не хотілося.

— Давай, я сама з усім цим розберуся. А ти краще видужуй скоріше.

Кілька миттєвостей Григорія вивчала її крізь вицвілі вії, а потім різко змінила тему.

— Як просувається нова книга?

Діана з полегшенням почала ділитися ідеями, які ще чекали на своє втілення, але дівчину не покидало відчуття, що Григорія бачить її наскрізь.

Назар повернувся доволі швидко і з містким пакетом. Зазирнувши всередину й не знайшовши чека, Діана зрозуміла, що чоловік витратив свої гроші, щоб все це купити, однак з'ясовувати всі обставини при Григорії не стала. Пізніше вона поверне йому гроші.

«Звичайно ж, задля цього доведеться зустрітися з ним ще раз, але тут вже нічого не вдієш", — заспокоювала себе дівчина.

Григорія подякувала чоловікові, потиснувши йому руку, а той галантно підніс тендітні пальці до губ. Літній жінці це явно припало до душі, а Діана не змогла стримати посмішку. Назар заробив ще кілька балів. Наступного разу уникнути розмови про нього їй не вдасться.

Обернувшись до Діани, порушник її спокою заявив, що збирається їхати слідом за таксі — якщо вже вона відмовляється повертатися на мотоциклі, і допомогти зі спущеними колесами. Пропозиція виглядала вельми привабливою. Після ремонту вона зможе повернути йому витрачені на ліки гроші.

І тут задзвонив мобільний.

Це був Андрій. Ніби відчув, що в цю мить вона знаходиться поруч з іншим чоловіком.

Діана підійшла до вікна та відповідала якомога тихіше. Вимкнувши телефон, повернулася до Назара.

— У мене термінова зустріч. З колесами доведеться зачекати.

Назар кивнув і попрямував до виходу, а Діані несподівано стало сумно. Дівчина не хотіла, щоб він йшов, принаймні, не так швидко. Куди тільки поділися її благі наміри? Але й зупинити Хлопця вона не могла. На неї чекав Андрій.

Діана провела Назара до дверей.

— Спасибі тобі. За все.