Розділ 13

Несподівано Діана згадала про дружину Андрія. Цікаво, чи зустрічалася Григорія з дружиною свого коханого? Що відчувала, уявляючи його з нею?

Діана могла про це тільки гадати. Свого часу Григорія самостійно здогадалася про те, що у молодшої подруги є одружений коханець. Але ж почула всього лише декілька коротких і, здавалося б, нічого не значущих фраз з телефонної розмови Діани з Андрієм. Зрозуміла справжній стан речей, бо сама перебувала в подібному становищі.

Ось тільки Діана так і не зізналася жінці в тому, що між нею та чоловіком, з яким вона спить, як раз кохання і немає. Лише ділові відносини. Дата. Підпис. Печатка. І не в шлюбному свідоцтві, а на діловій угоді.

Навіть зараз Діана не могла б одразу ж відповісти на запитання, чи жадає мати нормальну сім'ю — чоловіка, дітей, обов'язки. А ще — кохання. Досі це романтичне почуття цікавило дівчину лише як предмет її романів. Часом Діані здавалося, що відлуння любові до Равського все ж існує в її практичному, можливо, навіть трохи черствому серці, і що вона для нього — не тільки об'єкт пристрасті.

Однак короткочасна слабкість минала, здорові роздуми брали гору, і дівчина поверталася з небес на землю. Нагадувала собі, що її цілком влаштовує той стан речей, який склався за останні роки. Сім'я — не її покликання, принаймні, поки що. Що стосувалось кохання, то приклад Григорії доводив, що це почуття живе за власними законами. Однозначно, краще знайти можливість відкрито демонструвати його всьому світові, але й в ув'язненні воно живуче — якщо справжнє.

Чого це вона раптом міркує про таке? Жодного разу не філософствувала на подібну тему, думала прагматично, а тут здолали такі незвичайні роздуми. То була справді дивна подія в її розписаному по пунктах житті. Якби Діана спостерігала за закоханою парочкою, то це можна біло б якось пояснити. Та перед нею — лише двоє з різних поколінь, що ведуть мирну бесіду про хіромантію.

Діана стрепенулася, і цим привернула увагу присутніх.

— А ось і наша красуня, — Григорія відкинулася на подушки. На тлі білосніжних наволочок одразу стали помітнішими блідість та втома на поцяткованому зморшками обличчі. Мабуть, навмисна бадьорість відібрала у жінки занадто багато сил.

— Іншої такої не знайдеш, — підхопив слова Григорії Назар, охоплюючи Діану поглядом, від якого ноги ненавмисне ставали ватяними.

«З ним потрібно прощатися», — подумала Діана, лякаючись своєї реакції на цього чоловіка. Але ж як це зробити? Адже вона не шукає з ним зустрічей. Він сам її знаходить. Назар, звичайно ж, виручив її, проте ставати легкою здобиччю, особливо для такого красеня, Діана не збиралася. І не тільки легкою. Ніякою.

— Спасибі тобі, Назаре. Назад я доберуся на таксі.

— Це означає: «Вали звідси, та скоріше»?

— Для цього виразу я занадто добре вихована.

Безумовно, негарно розмовляти в такому тоні з людиною, яка тобі допомогла, але Діана не зуміла придумати, як ще їй позбутися залицяльника.

— Не гнівайтесь, Назаре. Діана турбується про моє самопочуття, — докинула в розмову Григорія. — Їй здається, що я втомилася.

— Мені не здається. Я лише виконую розпорядження лікаря.

Ще не вистачало, щоб Григорія грала роль її адвоката.

Кинувши на подругу докірливий погляд, Діана взяла зі столу список ліків. Не встигла отямитися, як аркуш опинився в чоловічих руках.

— Зараз повернуся.

Що ж вона могла зробити? Не битися ж з ним.

Зупинила хлопця Григорія. Щоправда, лише задля того, щоб віддати свій гаманець. Коли жінка перевіряла його вміст, Діана засумнівалася, що грошей вистачить, але промовчала. Вирішила, що решту ліків докупить потім.

Назар підхопив портмоне і помчав.

— Який чоловік! — Діана теж так вважала, але не збиралася погоджуватися вголос. Вона проігнорувала репліку та присіла на стілець поруч з диваном. Взяла в долоні холодну руку з майже прозорою шкірою. — Якби не цей бісів тиск, я б позмагалася з тобою за цього парубка.

Діана посміхнулася й стиснула вузьку долоню.

— Я здаюся без бою. Він весь — твій.

Григорія похитала головою.

— Занадто сильний. І, дитинко, мене не проведеш. Він сподобався тобі.