Розділ 10

Цього дня Діана з'явилася в редакції раніше ніж звичай, та й одразу із кавою в руках. Забігла в улюблену кав’ярню навпроти й попросила налити їй вранішній нектар в паперовий з кришечкою стаканчик. Діана насолоджувалась напоєм, споглядаючи, як у вікнах в будинку навпроти граються «сонячні зайчики». Думки У Діани були зовсім не робочі.

Саме зараз страшенно захотілося спати, проте тепер дівчина вже не могла собі цього дозволити. Прийшла Ната, і Діана попросила її принести ще одну дозу кофеїну. З редакції надіслали сигнальний номер, і вона примусила себе заглибилася в пошуки недоліків. Сьогодні на це пішло більше часу, ніж будь-коли. Лише на самих початках кар’єри Діана так довго заглиблювалася в зміст надрукованого. Думки постійно збивалися на непотрібні та навіть шкідливі, на її думку, теми.

Перед обідньою перервою Діана з полегшенням перегорнула останню сторінку. Вона збиралась пообідати все в тій же ж кав’ярні, тому прихопила сумочку та підвелася з місця. Саме у цей момент задзвонив телефон. Григорія слабким голосом попросила її приїхати до неї додому. Причину не пояснила, але Діана одразу зрозуміла, що сталося щось надзвичайне.

Вона забігла до головного редактора, щоб повідомити про прохання позаштатного працівника та її подруги, отримала дозвіл відлучитися та помчала до виходу з редакції — і несподівано натрапила на Назара.

Їй одразу пригадався сон. Діана відчула, як запашіли жаром щоки, та наказала собі думати про те, що зараз не час — ні для чого, й ні для кого, окрім милої екстравагантної жінки. А ще дівчина пригадала, що обов'язково мусить побалакати з охоронцем і нагадати йому, що за несанкціоноване розповсюдження відомостей про співробітників можна запросто позбутися роботи. І не важливо, скільки часу той працює в їхній редакції. Професіоналізм — перш за все.

Одягнувши окуляри з темними лінзами, Діана спробувала проскочити повз чоловіка в картатій сорочці та джинсах, які дивом трималися на вузьких стегнах. Однак, не так сталося, як гадалося. Назар перегородив їй дорогу, засліплюючи посмішкою. Проте за мить вона згасла. Мабуть, парубок зрозумів, що Діана дуже сильно стурбована.

— Ти бліда. Щось трапилося?

— Вибач, та мені ніколи.

Діана обійшла чоловіка, вибігла за двері та помчала до автостоянки. Тільки підійшовши до автомобіля впритул, дівчина раптом усвідомила, що два колеса її «Мазди» спущені. А запаска у неї тільки одна. Та й часу, щоб міняти колеса, не було.

— Кляте невезіння!

І що їй тепер робити?

Діана нагадала собі про таксі та дістала телефон. Але ж поки воно приїде...

— Таксі викликаєш? Довгенько доведеться добиратися. Пробки.

Вона могла б здогадатися, що цей чоловік не піде геть, поки не висловить все, що вважає за потрібне. Вираз обличчя в нього впертий, та й поводження — теж. До речі, вже втретє вона застає його на території редакції. Можливо, всі ці балачки про те, що він коваль — брехня, і Назар — шпигун з редакції якогось суперника? А вона тоді хто? Джерело інформації?

Діана зміряла парубка з ніг до голови. Відкритий погляд і недбала поза не асоціювалися з тією роллю, яку вона йому щойно відвела. Але тут дівчина згадала про Григорію й продовжила шукати номер телефону служби таксі. Не відводячи погляду від дисплея, зауважила:

— Альтернативи все одно немає.

— Чому ж? Є.

Назар махнув рукою кудись убік, і Діана мимоволі простежила за спритним рухом.

Мотоцикл. Ну, звісно!

Вона уявила себе на байку — у вузькій спідниці та туфлях на підборах, і продовжила пошук.

— Ні.

— Даремно соромишся. У тебе — гарні стрункі ноги.

Діана теж так вважала, але демонструвати їх цілому світові не збиралася. У службі таксі їй відповіли, що потрібно зачекати хвилин тридцять.

А якщо допомога потрібна Григорії терміново?

Погляд мимоволі знову потягнувся до мотоцикла.

— Сподіваюся, ти не надаєш перевагу швидкій їзді?

— Надаю. Але обіцяю їхати обережно.

Зітхнувши, Діана попленталася до байку, підтягла спідницю та влаштувалася позаду. Тканина підскочила ще вище. Дівчина сподівалася, що перехожим не видно занадто багато.

Назар простягнув їй свій шолом. Помітивши, що вона сумнівається, підняв брови.

— Без нього не поїдемо.

— А ти?

— Обійдусь, тільки окуляри одягну, — Назар натягнув «авіатори» та перекинув ногу через сидіння. — Тримайся міцно, щоб не опинитися під колесами. Автомобільними, — уточнив чоловік, і Діана притулилася до його спині. Під сорочкою грали міцні м'язи. Приємне відчуття.