Розділ 7

Поки Діана намагалася віддихатися, чоловік вже влаштувався навпроти. Покликав офіціантку і, посміхаючись, немов підійшла найпривабливіша дівчина на світі — мабуть, звик таким чином споглядати на всіх жінок — попросив принести собі вафлю. А ще каву, без вершків і цукру.

Після цього хлопець втупився на Діану, немов найбільше на світі його цікавило, як вона їсть. Дівчина посовалася на стільці й вирішила зачекати, поки офіціантка піде. Вона не сумнівалася, що замовлення буде виконано в найкоротші терміни.

Діана промокнула губи серветкою, склала її навпіл, потім вчетверо. Нарешті не витримала, що було вельми на неї не схоже, і висловилася:

— Взагалі-то я розраховувала поїсти на самоті.

— Зі мною?

Кинувши підозрілий погляд на співрозмовника, дівчина заспокоїлася. Зрозуміла, що він усього лише жартує. В зеленувато-сірих, схожих на мох, очах танцювали смішинки. Діана й сама ледь втрималася від усмішки.

— З чаєм.

— І навіть не дозволите помріяти? Невже немає ніякої надії?

— На чай? Можу пригостити. Але мені здалося, що ви надаєте перевагу каві.

Чоловік скривився.

— Давайте на «ти». Різниця в роках у нас невелика.

Діана вирішила, що він має рацію. Виглядав чоловік приблизно на тридцять. Однак погоджуватися дівчина не поспішала.

— Ви ще не назвали своє ім’я, а вже пропонуєте подібне... зближення.

Вона дозволила собі вимовити це слово. Набридло постійно стежити за словами, триматися на відстані від молодих чоловіків, розмовляти тільки у справі. Випадкова зустріч і балакучий хлопець здалися їй непоганими ліками проти суму, що полонив її після відвідування салону краси.

Вони усього лише розмовляють в громадському місці і, можливо, більше ніколи не зустрінуться — подумки виправдовувала себе дівчина. Втім, після першої зустрічі вона теж так думала.

Поміркувавши, Діана вирішила, що ця людина не може розшукувати її спеціально. У сучасному світі представники сильної статі не прикладають надзусилля, щоб ще раз побачити вподобану жінку. Тим більше, що саме це виявився надто вже привабливим. Це вона помітила ще вчора. Таким хлопцям дівчата самі проходу не дають.

Золотисті вихори, засмагла шкіра, веселі очі під широкими бровами. Підборіддя ближче до квадратного, з ледь помітною ямкою. Разом з ніби виліпленими вилицями та високим чолом він створював враження чогось геометричного, багатокутного. Однак пустотливий блиск в очах і широка посмішка робили обличчя дуже симпатичним і незабутнім.

Поза всяким сумнівом, цей чоловік точно знав, що подобається, інакше не користався б своєю головною зброєю, посмішкою, направо й наліво. Ось і зараз він перевіряв на ній, Діані, свої чари. А потім несподівано нахилився вперед і швидким рухом витер куточок її рота. Дівчина не встигла запротестувати. Лише раптом подумала, що безглуздо обурюватися, якщо це нічого не означає.

Діана вирішила, що декілька хвилин легкого флірту, про який ніхто не дізнається, вона може собі дозволити. Як своєрідні ліки, звичайно ж. Або бонус за несподівану зустріч з дружиною Андрія, яка залишила неприємний осад.

— Назар я. Тепер твоя черга.

Сумнівалася дівчина недовго. Смішно відмовляти в такій дрібниці. Вона має повне право назвати своє ім'я хлопцеві просто так, а не тільки тому, що це потрібно для справи. Не можна ж постійно обертатися та розмірковувати, чи порушує вона тією чи іншою дією умови угоди.

— Діана.

— Ого! Чия ідея? Батько? Ненька? Бабуся? Хто доклав руку?

— Батько. Він у мене угорець і давно нас з мамою залишив. Поїхав додому і завів собі нову родину. З чуток, у мене є брат, але я його ніколи не бачила. — Щось вона розговорилася. Повідала хлопцю, якого зовсім не знає, більше, ніж співробітникам, з якими пропрацювала три роки. — Твоя черга.

— Єдиний син у матері. З батьками нам обом не пощастило. Але це не завадило стати і тобі і мені затребуваними суспільством людьми.

Ось це він завернув — байкер в шкіряній куртці.

— Стривай, звідки тобі знати, що я — затребувана?

— Ти ж працюєш в редакції. Люди тебе цінують.

— Шпигував за мною?

— Я розпитував про тебе. Вловлюєш різницю? Охоронець на вході говорив про тебе дуже шанобливо. Все легально, а це означає — ніякого шпигунства.

Діана подумала, що варто нагадати Вадиму про його обов'язки.

— Що ще він тобі сказав?

— Що ти любиш це кафе, а ще приходиш на роботу у суботу.

Вона дійсно забігала до редакції, щоб переглянути обіцяну Валіком статтю.

— Відповідно, з'явився ти тут не випадково.

Це було не питання, твердження, але балакучий Назар все ж відповів:

— Звісно. Обіцяв же вчора, що знайду тебе. І ось я тут, і навіть знаю твоє ім'я.

— Невже Вадим не проговорися щодо імені?

Чоловік навіть не думав виправдовуватися. Він знову посміхнувся й зізнався: