Розділ 5

— Лежить спокійно. За двадцять хвилин масочку змиємо, крем нанесемо. Відпочивайте, Діано Сергіївно.

— Звісно. Спасибі.

Косметолог тихо вийшла за ширму. В цій кімнаті розташовувались два крісла, тому приміщенні розгородили. Діанині очі прикривали ватяні диски, змочені в зеленому чаї, тому дівчина могла лише чути те, що відбувалось навколо. Можливо, комусь це завдавало незручності, але тільки не Діані. Майже миттєве занурення у власний внутрішній світ надто давно стало для неї нормою.

Не встигли вщухнути звуки від легких кроків косметолога, а Діана вже обмірковувала продовження свого роману. Попередній розділ довелося перекроїти майже повністю. І все через байкера в картатій сорочці, посмішка якого переслідувала Діану другий день поспіль.

Увімкнувши комп'ютер і надрукувавши перші нафантазовані за день фрази, Діана зрозуміла, що старий герой її не влаштовує. Він виглядав надто прісним та серйозним, і зовсім не пасував головній героїні роману. Щоб повністю не переробляти все, що було написане раніше, дівчина вирішила перетворити колишнього фаворита в нового героя і придумати для нього іншу історію кохання. Хоча, можливо, ці події відбудуться вже в наступному романі. Або взагалі не відбудуться. Як вийде.

Зараз Діана могла думати тільки про русявого красеня, що викрав серце дівчини з «Яблучного Спаса». Так вона назвала чернетку нової книги. Діані більше подобалося слово «рукопис», бо починала вона свою творчість саме так, але та з комп'ютером працювалося набагато швидше. Та й Діана за три роки звикла до клавіш і екрану, що частенько світився далеко за північ.

Старі аркуші з карлючками свого першого роману дівчина відвезла до рідної домівки в один з нечисленних приїздів. На жаль, з мамою вона бачилася рідко, оскільки її коханець вимагав, щоб вона жила постійним очікуванням його дзвінка. Діана могла б поїхати додому в вихідні, проте саме в ці дні Андрій полюбляв призначати зустрічі.

Одного разу в неділю Діана вирушила в селище, оскільки Равський відвідував її напередодні. Зазвичай він не приходив два дні поспіль, проте того разу зателефонував і відчитав. Ніяких виправдань чути не захотів. Діана підозрювала, що потрапила під гарячу руку, але настрій все одно був зіпсований.

Андрій не залишив їй свій номер телефону, і дівчині доводилося турбувати його шофера, якщо виникала необхідність щось повідомити. Це виглядало досить принизливо. Діана відчувала незручність перед Борисом — саме так звали незмінного супутника Андрія, і в перший рік знайомства зайвий раз намагалася йому не телефонувати. Однак з часом звикла. Якщо Равського не бентежив такий стан речей, то Діану це не повинно хвилювати й поготів. Вочевидь, його дружина контролювала всі телефонні розмови. Мабуть, Андрія варто було пожаліти, але співчувати коханцеві чомусь не хотілося.

Згодом Діана майже перестала шукати його через водія. Про свої поїздки додому повідомляла заздалегідь — як тільки перестала боятися запитати про дозвіл. Її нечисленні «відрядження» Равський сприймав з відносним розумінням. Він сам працював як віл, і зазвичай рахувався з «виробничою необхідністю».

Ймовірно, почуття власної гідності у Діани виявилося дещо своєрідним. Ніби деформованим. Свою роботу в редакції з Андрієм вона ніколи не обговорювала, а про видані романи взагалі промовчала. Це була її особиста територія, що існувала поза контрактом. Якщо вона встигала робити справу в перервах між тим, як була необхідною Равському, подробиці його не стосувалися.

Зрештою, Діана не стала його рабинею в повному розумінні цього слова. Звичайно ж, в разі порушення умов угоди вона позбавлялася багато чого, але не життя. Лише її згода мала вирішальне значення. Такий стан речей обмежував Діану багато в чому, але й давав неабиякі переваги. І поки все це не заважало дівчині творити, вона мирилася з незручностями. Нещодавно Діана придбала мамі комп'ютер і встановила скайп. Тепер вони могли побалакати досхочу й на відстані.

За три роки дівчина примудрилася прив'язатися до Андрія. Вивчила його звички, призвичаїлася передбачати бажання, принаймні, в ліжку, знала його тіло, як своє власне, але його душа залишалася для неї таємницею. Діана переконувала себе, що це — лише на краще, але жіночий інтерес, вся її суть вимагали знань про людину, з якою вона ділила ліжко. Тим більше, що досі він залишався її єдиним чоловіком.

Іноді Андрій лякав її. Приходив до орендованої квартири зазвичай пізно ввечері, деякий час мовчки сидів перед телевізором, притискаючи її до себе, просто перемикав канали, а потім йшов.

Загалом Діана полюбляла тишу, але мовчазні візити Андрія її нервували. У такі моменти дівчині здавалося, що от-от на її порозі заявиться адвокат і повідомить, що потреби в Діаниних послугах більше немає. І неважливо, що термін ще не минув. Діана не сумнівалася, що хороший юрист завжди знайде важливу причину для розірвання угоди, в тому числі й шлюбу — всього, чого забажає забезпечений клієнт. І та обставина, що Андрій досі одружений, замість того, щоб розлучитися і знайти жінку, з якою він міг би ділити, окрім усього іншого, ще й ліжко, свідчило про те, що Равський не хотів розлучатися. А на місці Діани могла опинитися будь-яка інша дівчина.

Що б вона відчула, якби адвокат все ж постукав в її двері? Важке питання.