Розділ 3

— Стаття нікуди не годиться.

— Діано Сергіївно, але номер вже верстають. Я не встигну переписати.

Молоденький журналіст Валік споглядав на неї переляканими оленячими очима, але вона не поміняла ані тон, ані вираз обличчя. Для його ж користі.

— Залишається одне з двох: або ви покваптеся, або в цей номер піде інша стаття.

Діана поплескала по теці, яка лежала в неї на столі. Там зберігалися своєрідні «чарівні палички» — статті поза часом, які можна розмістити в будь-якому номері глянцю без особливих збитків. Вона написала їх особисто — про історію моди, щоб уникнути будь-яких форс-мажорних ситуацій. Додумалася до цього не сама. Давня співробітниця журналу, яка вимагала величати її творчим псевдонімом Григорія Мальована, любила повторювати: «Заначка — запорука спокою». Вона єдина з усього колективу з першого дня поставилася до Діани з щирою симпатією.

Ця жінка, що курила цигарки та вже два роки співпрацювала з журналом позаштатно, залишилася для Діани доброю подругою. Іноді вони зустрічалися в літературному шинку, але частіше — у вітальні Григорії, пили до гіркоти міцну каву та розмовляли про літературу, співробітників та власника журналу, якого досі ніхто в очі не бачив.

По суті посиденьки з цієї дивакуватою літньою жінкою залишалися для Діани єдиним приємним зв'язком з навколишнім світом. Її пристрастю стало створення романів — деякі вже продавалися у книжкових крамницях, захопленням — посада помічника головного редактора, а справжньою роботою — становище таємної коханки при впливовому чоловікові.

Діана вже знала, що Андрій не має жодного відношення ані до редакції, в якій вона працювала, ані до видавничої справи загалом. Він володів декількома мережами гіпермаркетів. Про це їй на вухо нашептав редактор журналу Арнольд на одному зі світських заходів. У той день людей на дармовий захід набилося стільки, що Діана могла й не помітити свого покровителя, але вона прийшла сюди за матеріалом для статті, тому уважно стежила за новоприбулими.

Андрій з'явився один. Високий, з сивою доглянутою шапкою волосся на голові та у відмінно пошитому костюмі він справляв незабутнє враження, особливо на жінок. Це не могло не впасти в око.

Діана точно зазначила момент, коли він помітив коханку. Андрій ковзнув по ній поглядом і незворушно подався далі. І вона більше не дивилася в його бік. З огляду на особливості її роботи, дивно, що вони зіткнулися в спільному товаристві лише через два роки після першої зустрічі. Дівчина й надалі продовжувала б ігнорувати чоловіка, але редактор вирішив просвітити її щодо всіх присутніх, яким не пощастило опинитися в центрі його уваги. Серед інших був і Андрій.

Діана з сумом зізналася собі, що її зацікавили ці новини. Про свого покровителя вона не знала майже нічого. Той не розповідав про себе — взагалі ні про кого. Просто вів її в спальню або задовольняв свої чоловічі потреби прямо на місці, поступово пересуваючись до ліжка або дивана — в залежності від того, скільки часу він міг на неї витратити.

За всі ті роки, що вони були знайомі, Андрій жодного разу не залишився в коханки на ніч. В глибині душі Діана цьому раділа, бо це виключало багато незручних моментів. Адже, попри інтимні стосунки, вони, по суті, залишалися чужими людьми. Та її інтерес до Андрія, як до людини, не ставав меншим.

Коли ж їхні зустрічі відбувалися в готелях, ні про яку допитливість взагалі не йшлося. Дівчина думала тільки про те, як максимально задовольнити коханця, а ще — ким її вважають все ті люди, які там працювали. Можливо, їм було все одно, чи вони давно звикли до подібного, але Діана не могла позбутися думки, що вони її засуджують. На жаль, готелів в місті виявилося не надто багато. На щастя — в кожному з них на її ім'я був заброньований маленький номер, куди вона могла прийти в будь-який час, коли забажає.

— Він, образно висловлюючись, власник заводів, лікарень, пароплавів, цей Андрій Равський, — захлинаючись, шепотів Арнольд. — Грошей у нього сила-силенна, але він їх напоказ не виставляє. Знайомих, до речі, теж.

Це Діана вже зрозуміла, як і те, що Арнольд з Андрієм особисто не знайомі — інакше перший би знав, що в редакцію її влаштував саме Равський. Точніше, хтось, кого не знала й Діана.

— Ти казав, що він володіє магазинами.

— Повір, це тільки зовнішні, легальні ознаки влади. Інформацією про все інше володіють тільки обрані. Поглянь-но на нього.

Цього ще не вистачало! Вона не може дозволити собі видиму цікавість стосовно цієї людини.

— Бачила вже. Довго витріщатися непристойно.

— Вродливий та помітний, чи не так?

З цим вона погоджувалася. Проте не вголос.

— Це до чого? Він не на фотосесію з’явився. Для чоловіка з таким капіталом приваблива зовнішність не обов'язкова.

— Це як сказати, — хихикнув Арнольд і загадково підморгнув Діані.

— Розповідай тоді. Я ж бачу, тобі не терпиться поділитися плітками.

Арнольд не образився. Він не страждав подібним недоліком. Мабуть, це була єдина риса, яка подобалася в ньому Діані.

— Одружений двічі, — Арнольд майже втиснув губи в її вухо, і Діана заледве стрималася, щоб не відсунутися. Однак доводилося терпіти: такі новини вона пропустити не могла. — Про першу дружину нічого не знаю, крім того, що вони розлучилися через рік після весілля. Він залишив їй у спадок сина. Всі відомості про нього — таємниця з таємниць. Мені, принаймні, вона невідома.