***
Шість днів минуло швидко.
На останній дзвінок я не прийшла, сказала мамі що погано себе почуваю. Табель забрала наступного дня.
Я цілими днями не виходила з дому - у мене почалася депресія.
Перед мамою я посміхалася штучною посмішкою, ніби у мене все гаразд.
Мама вірила, коли вона була вдома пару годин, питала в мене тільки як там школа і чи мене ніхто не ображає. Все.
Тільки мамочка за двері, я плачу, згадую зраду всіх оточуючих.
Хіба я на це заслужила?
Крейз до мене постійно, ПОСТІЙНО дзвонив цілих чотири дні, але потім здався. Більше не дзвонить, як то кажуть: "Ні слуху, ні духу". Ось такі в мене "друзі". Кожному плювати на мене.
***
1 червня.
Міжнародний день захисту дітей.
О 8 ранку приїхав тато.
-Тато! Привіт! - кичала я.
-Привіт, моя улюблена Стефані! - тато мене обійняв.
-Дмитре, я сумувала. - схлипуючи сказала мама.
-Олено, я також. - тато поцілував маму у щічку.
-Ви знаєте який сьогодні день?... - натякаючи сказала я.
-О точно! Міжнародний день захисту дітей. - усміхнулися батьки.
-Стефані, звісно ми підемо сьогодні на атракціони і у кафе.
-УРА! - я вперше за цей тиждень відчула себе щасливою, немов та дитина, яка отримала солодку вату.
Після легкого сніданку, ми всі пішли переодягатись.
Я одягнула сарафан, босоніжки і сумочку на ланцюжку. Заплела два колоски, напарфумилася і нанесла макіяж.
-Тато! Мамо! Ви готові?
-Так.
Ми сіли у наший автомобіль і помчали.
Заїхали на атракціони. Купили квитки на чортове колесо, веселі та міні-американські гірки.
-Це було КРУТО! - після веселих гірок заявила я.
Ми йшли далі до міні-американських, в черзі я побачила ЇХ - Енні і Крейза. Я вирішила не звертати уваги, ВИЧЕРКНУТИ їх зі свого життя.
-Може не підемо на чортове колесо?
-Чому, доню? Тобі не сподобалось?
-Сподобалось, просто настрою нема.
-Але... ми вже купили квитки.
-Гаразд, тоді вже підемо.
Я дивилася на красивий вид нашого міста - Львова.
Якби я мала крила, то б полетіла туди, де б мене ніхто не знайшов, і жила б у спокої.
Після атракціонів ми поїхали у кафе "Алладін" - бо там найсмачніше морозиво.
-Офіціанте, нам будь ласка піцу з моцареллою та на десерт шоколадне морозиво, і ще гранатний сік.
-Через десять хвилин замовлення буде готове.
-Дякуємо.
-Стефані, розкажи як там школа? - сказав тато.
-Ммм... Все добре.
-А табель відмінний чи навпаки?
-Тату, ти ж знаєш що я хорошистка.
-Шкода звісно що не відмінниця...
-Тату.
-Все, все, мовчу.
Перший раз ми з родиною отак зібралися, розмовляли, жартували - це і є близькі люди. Які завжди поруч.
Приїхали додому. Я лягла на лідко, згорнулась калачиком, і все було таким... - не таким як завжди.
Невже мені справді не вистачає підтримки друзів - яких у мене нема. Я згадала про сусідку Тессу, ми з нею однолітки, вирішила до неї зайти. Але потрібна якась причина мого приходу. Може... сказати що мені потрібна допомога з книгами.
Відчинила двері - Тесса.
-Привіт, Стефані. Ти чому прийшла?
-Привіт... Ти не зайнята?
-Ні.
-А... ти б не хотіла поїхати зі мною у бібліотеку, взяти книни на літо.
-Хм... А як же твоя найкраща подруга Енні?
Я не втрималася і заплакала.
-Що сталося? - стривожено запитала Тесса.
-Вона мене зражила, ми посварились із-за Крейза.
-Ого! Жах. Добре, я з тобою поїду, не хвилюйся, все буде добре.
Тесса накинула кофту, взулася і ми пішли.
-А типу ви любили одного і того самого хлопця?
-Ні... Просто вона дізхналася що Крейз в мене шалено закоханий і ... ми з ним цілувалися... І вона вирішила мені помстити.
-А я підозрювала що Енні не така вже і хороша.
-Тесса, давай не будемо про неї і про нього... Мені так погано, вже набридло плакати із-за них.
-Окей.
-А у тебе як справи?
-Добре. - я побачила як на обличчі подруги засяяла посмсішка.
-О-о-о! Розказуй все!
-У мене стосунки з одним хлопцем - Кейвіном. Може ти його знаєш?
-Кейвіном? Ва-ау! Я дуже рада за тебе!
-Спасибі.
-Так скільки ви вже разом?
-До двух місяців.
-Круто. Ви чудово підходите один одному.
-Дякую.
-А що це в тебе за обручка? - запитала Тесса.
І справді я не зняла обручку яку подарував Крейз, він подарував її в знак того, що любить мене і що він завжди поруч. Каблучка була срібною, посердині був маленький камінь діаманту, який виблискував на сонці, а у внутрішній стороні писало "Крейз+Стефані" і була надягнута на лівій руці на середньому пальцеві.
Я зняла каблучку і ... викинула у смітник.
-ЩО?! Навіщо? - здивувалася Тесса.
-Ми з Крейзом більше не друзі.
-Стефані, але ж...
-Тесса! Він мене також зрадив!
-А-а-а...
Ми з Тессою говорили про все на світі, виявляється ми так давно не теревенили, я просто забула про її існування, бо меніочі затьмярила Енні і Джейсон.
Я розповіла Тессі про всю ту ситуацію із розіграшем.
-Стефані, а якщо Крейз і справді не винний? Якщо ж справді він у той час вийшов на кухню і не почув того завдання про розіграш?
-Я не думала над цим. Але Крейз всеодно зрадив мене! Він зустрічався з Енні... - не давши договорити подруга мене перебила.
-Стоп. Але якщо він з нею зустрічався для того, щоб ти тільки його ревнувала. А?
-Ну... це цілком можливо. - я й справді задумалась над словами Тесси, - але блін, якщо вона з ним цілувалася? То хіба він міг кохати мене?