ХХIV

 Столиця дарує приїжджим новi сили i можливостi. Я вiдчував себе птахом перед довготривалим перельотом. Навiть спина свербiла в тому мiсцi, де б мали бути крила. Я тiшився з того, що батько i мати стали до мене ближчими i почувалися майже ровесниками. То ж i я не мав права бути тягарем, я неодмiнно повинен вириватися вперед, чого б це менi не коштувало!
 Все вийшло так, як я i передбачав. Я швидко влаштувався на роботу до туристичної агенцiї. Доки їздив з екскурсiями мiстами України, вчив чеську... Мав надiю зустрiтися в Празi з Ларисою. Я був впевнений, що наша зустрiч неминуча. До України найближчим часом родина моєї Лариси повертатися не збиралася. Цю мiзерну iнформацiю я дiзнався вiд своєї матерi. Мама листувалася з Раєю, але не квапилася дiлитися зi мною новинами про Чехiю, напевно, не бажала тривожити власне емоцiйне здоров'я.
 Поїздки Україною дарували новi знання i eмоцiї. За останнi роки мiста i села змiнилися. В усьому вiдчувався занепад, але придорожнi кав'ярнi тiшили iнтер'єром i смачними стравами. Спiвчував водiям. Це ж якi нерви треба мати, щоб долати несподiванi перешкоди, якi зустрiчалися на шляху! Я швидко звик до незручностей, читав i перечитував Карела Чапека i Ярослава Гашека чеською. Добре, що захоплювався цими письменниками в роки юностi. Непроста робота гiда загартовувала нерви i дивувала зустрiчами з цiкавими особистостями. Я захоплювався мудрiстю скромних людей i не соромився вчитися у них, бачити розумне i красиве в простому. 
 Не можу викреслити з пам'ятi зустрiч особшивого свiтанку на березi Днiпрa, коли небо i рiчка цiлувалися, а замiсть одного прокидалися два сонця: одне пiднiмалося вгору, а iнше — купалося у водi. Того незабутнього ранку обрiй, небо i рiчка дивували кольором весняної зеленi.
— Синку, ти знаєш, чому грошi називають капустою? — запитала мене жiнка поважного вiку з густими зморшками в кутках очей. 
— Здається, через зелений колiр, — невпевнено вiдповiв я.  
— Малоймовiрно, — пiдсумувала старенька, — швидше через накопичувальний ефект. В усьому повинен був накопичувальний ефект, не тiльки в грошах, а i у справах. Хто пусту капусту купуватиме? Що з неї приготуєш?
 Не про грошi та справи говорила жiнка, а про мене. Вiдчувала мою внутрiшню порожнечу. Зi шкiри лiз, щоб знайти для туристiв рiзнi iсторичнi цiкавинки, а вони мiй психологiчний стан аналiзують!

 Нарештi! Нарештi настав довгоочiкуваний день. Через двi доби я мав бути в Празi. 
— Синку, не треба турбувати Раю. Я б хотiла передати їм щось наше, сувенiр або тортик якийсь, але не варто. Хочеться, щоб у Раї все було добре. Раптом чоловiк ревнивий? Ти, синку, гарний! Дiвчатами перебираєш. Навiть, якщо ненароком зустрiнеш в Празi Раїсу, зроби вигляд, що не впiзнав. З часом знайдеш свою половинку серед туристiв або помiж колег. Я рада за тебе... i за нас. Нарештi все спокiйно i стабiльно. Навiть краще, нiж десять рокiв тому. Не хочеться тривожити долю, — мама посмiхнулася, напевно, щоб приховати сумнi думки, i продовжила, — не треба бути провидицею, щоб побачити хороше. Все у нас буде добре. Адресу Раїси я поклала у внутрiшню кишеню куртки. Про всяк випадок.
—  Дякую. Навряд чи знадобиться, — я був вдячний мамi за турботу. Подумки вже блукав вулицями Праги, уявляв небо над моєю Ларисою, вiдчував повiтря, яким дихала кохана. Подумки вже перебував там, де мешкало щастя, а моє тiло лише виконувало механiчнi рухи, збираючись у далеку подорож.

 Прага зустрiла нас дощовою погодою. Незважаючи на негоду, мiсто полонило красою i охайнiстю. Хтось бурчав за моєю спиною щось про Рим та Париж, але ж моя дiвчинка мешкала саме тут. Отже, кращого мiсця на Землi не мало iснувати. 
 Коли туристи вже не вiдчували нiг, виснаженi пiшохiдною екскурсiєю, i бiльшiсть попрямувала до готелю, я вiдчув друге дихання. Замовив таксi i швидко знайшов потрiбну адресу. Водiй був родом з України. Захоплювався Чехiєю, але мрiяв повернутися до рiдного села.

 Ошатне подвiр'я, на превеликий жаль, не належало Раїсi. Власник житла передав папiрець з телефоном i новою адресою Коростильової. Навряд, що записка призначалася менi, але я був вдячний долi за цей збiг обставин. 
 Прочитавши адресу i глянувши на першi цифри телефона, зрозумiв, що адреса поза межами Чехiї. Я настiльки розхвилювався, що не посоромився попрохати водiя глянути на адресу.
— Нiчого собi! Це Париж! Я був на заробiтках пiд Парижем. Не сподобалося. Нехай тi французи самi на себе працюють! Чехи — брати. Мова близька. Платять непогано. Ще рiк потаксую, зароблю грошенят i додому... Сумую за рiдними, — розговорився водiй, а я ж засмутився. Однак не сумнiвався, що наша з Ларисою зустрiч неминуча.
 Наступного дня разом з гарною погодою повернувся чудовий настрiй. Пам'ятники Кафцi чого вартували! Я дуже шкодував, що цей письменник досi не зачепив мене. Якщо на батькiвщинi чехи його так поважають, то потрiбно було вже давно перечитати твори Кафки чеською.
 Однак мене полонили новi плани. Французьку знав на початковому рiвнi, та й, де правду дiти, забув вже. Мусив налаштовуватися на Париж. Питання життя i смертi. Дурницi! Смерть недоречна. Питання життя!